Олег Хрущ – Корозія недовіри може зруйнувати будь-яку владу
Упродовж останніх півроку читачі мали змогу познайомитися із педагогічною, підприємницькою і громадською діяльністю Олега Хруща. Тому немає необхідності на черговий дубляж біографічних даних. Під час місцевих виборів 39-річний політик і очолюваний ним осередок ВО «Свобода» отримали кредит довіри від дрогобичан. Свободівці здобули 6 мандатів до міської ради.
Тепер вся його діяльність сфокусована на адміністративній роботі. Виборці двічі уже довіряли йому свій голос у двох спробах завоювати їхню прихильність.
– Олеже Васильовичу, ваша посада має певний політичний відтінок. Адже доводиться балансувати, образно кажучи між настроями 36 депутатів. Бо кожен з них вважає свою причетність до вашого сходження на цей владний олімп.
– Секретар міської ради – це в мініатюрі спікер парламенту. А в ньому, як відомо, засідають депутати від різних політичних партій. Щодо балансування, то наразі в цьому немає потреби, бо вперше за багато років у перший же день сесії були обрані всі заступники голови. Це є свідченням того, що в сесійній залі зібралися виважені, помірковані люди. Усі депутати мають вищу освіту, з них 3 – кандидати наук. Наразі знаходимо у залі порозуміння. Хотілося б щоб до кінця каденції ми не побили горшки.
– А якщо вони з міцної глини, та ще й добре випалені, то це зробити буде проблемно.
– Цілком слушно, але життя є життя і ніхто не відає, які настрої у депутатів будуть на черговій сесії.
– Так, але якщо бути відкритим і уважним до своїх колег-депутатів, то жодних суперечностей не виникне…
– Не сперечатимуся, але у діалозі народжується істина, головне, щоб ми не перейшли межі розумного. Бо розглядатимуться різні питання, в кожного депутата буде своє бачення на них, тому буду шукати золоту середину, щоб ніхто не почув себе скривдженим і непочутим. Я усвідомлюю, що на своїй посаді я зобов’язаний бути вправним диригентом. Та чи вдасться мені впоратися з цим – справа часу.
– Кажуть, що вправним секретар може стати після того, як зуміє вміло запобігати конфліктам і не допускати сварок взагалі.
– Я не хочу таких експериментів. Краще запобігти такому явищу. Це теж можна сказати, своєрідний тест на професійне становлення.
– А ще подейкують, що на цій посадовій ролі треба мати абсолютний слух, щоб вловити фальшиве звучання. Вмієте розрізнити ці акорди?
– Не хочу вдавати з себе великого фахівця з психології, щоб у поєднанні з інтуїцією відрізнити щирість від фальші. Але життя змусило налаштувати слух на хвилі, де інколи зринають перешкоди.
– Хоч крути, хоч верти, але не можу не зачепити політичну складову тепер уже за порогом ратуші. Чи не було намірів пошукати для себе більш популярний на часі політичний проект.
– Ви правильно натякнули на популярність деяких політичних проектів. Але що за ними стоїть – лише популістські гасла, витлумачені на злобу дня. На них люди і спокушаються, а через 4-5 років проклинають все на світі. Лише ідеологічні партії втиснуті у прокрустове ложе національних інтересів, а більш радикальні – національної ідеї. «Свобода» – це ідеологічна партія, що належить до правиці. Нас паплюжили і дискредитували сини і внуки тих посіпак, які в 1946 році знищували УГКЦ. Жаль, але наші краяни так і не зробили жодних висновків із цих сумних уроків історії. Я не хочу на своїй посаді популяризувати політичну силу, в якій перебуваю, щоб колеги-депутати не запідозрили мене у зловживанні службовим становищем. Для мене всі політичні партії, які делегували до міської ради своїх представників, а це – «Народний контроль», НРУ, «Самопоміч», «Батьківщина», БПП «Солідарність», «Громадянська позиція», УКРОП, є патріотично налаштованими на зміцнення основ Незалежності України.
– Олеже Васильовичу, на перший погляд складається враження, що посада секретаря міськради належить до розряду найменш стресових. Дав вказівку службам, вони підготували відповідний проект рішення, згодом запропонував його на розгляд сесії, а далі такий собі пасивний відпочинок…
– Хочете запропоную вам один день роботи у кабінеті секретаря…
– Та я наламаю таких дров, що Ігорю Миколайовичу Хом’яку вистачить на цілий опалювальний сезон для Дрогобича. Ну як ви собі уявляєте, я не був у жодній політичній партії за своє життя, ніколи не мав влади над людьми. Я не авантюрист…
– Ото ж то, налякалися. (Олег Васильович розповідає про один день із буднів міського секретаря. Заглядає у записник і цитує погодинно розписний робочий день).
– Повірив, що це марудна робота і на ній потрібно мати сталеві нерви. Ви їх маєте?
– Як скажу ствердно, то близькі не повірять. Та й зрештою на роботі я не вмію їх приховувати чи вдавати їз себе такого собі беземоційного робота. Я жива людина, можливо, з трохи більш оголеним нервом, яка миттєво реагує на якісь блуди і помилки. Може, комусь це і не подобається, але в цьому немає злого умислу.
Ми – різні за характером, але працюємо у владному, образно кажучи, годинниковому механізмі, і кожний із нас має вправно виконувати свою функцію, тоді годинник ніколи не зупиниться. І якщо нам всім вдасться вибудувати наші службові стосунки на довірі і сумлінному ставленні до обов’язків, то й зміниться ставлення людей до влади. Бо ми зможемо підстраховувати один одного, а не потішатися з випадкової невдачі когось із нас.
– Звичайно ідеального суспільства не існує, є ідеальні наміри, і спроба наблизитися до них – у наших вчинках.
P.S. Пройшовши владним гостинцем Дрогобича, зустрів цікаві нові обличчя, які ще донедавна знало близьке коло рідних і близьких. Тепер з ними познайомилася широка аудиторія наших глядачів. Мені як журналісту із 34-річним стажем не хотілося б помилитися у своїх доброзичливих висловлюваннях на їхню адресу.
Володимир Турмис “Галицька Зоря”