Гідності хай промінь не згасає…
Небесна сотня білих журавлів,
душа яких летить під небесами.
Ніхто із вас вмирати не хотів,
Хай вічна пам’ять лишиться за вами
У 5 класі гімназії № 15 імені Степана Бандери урок позакласного читання розпочався з Молитви та Гімну України, щоб у скорботі низько схилити голови перед пам’яттю людей різного віку, яких було вбито в наш мирний час.
Майдан став символом боротьби, символом утвердження прагнень до європейських цінностей у споконвічно європейській державі. І за цю боротьбу, за нашу з вами свободу й оновлення країни заплачено страшну ціну: своє життя віддали найкращі. І більшість із них – молоді, сильні. Ті, що тільки починали жити. Вони підняли людей на боротьбу. Їхній вчинок – то велика жертовна любов. Головним у світ є любов, і люди, яких ми поминаємо, власне, засвідчили свою любов до своєї країни, свого народу.
Емоційні виступи учнів, вчителя української літератури Суховерської О.М., асистента вчителя Турубарової А.В., присвячені Героям Небесної Сотні – борцям за незалежність України, глибоко сколихнули серця і душі п’ятикласників. Душі героїв. Вони очима-зорями дивляться на нас із небес, журавлями пролітають над нами, сумно курличучи в небесній далині.
Виходять три учениці – Долі, тримаючи в руках клубки ниток, намотують їх. Це Яна Дешева, Софія Дзиндзюра, Соломія Хамець:
-У кожного своя доля. Доля? Доля …
–У кожного свій хрест. Хрест. Хрест
–У кожного свій шлях. Шлях. Шлях
– Сестри мої у своїх руках ми тримаємо нитки життя. Життя. Життя .
–У наших руках людські долі. Долі. Долі.
–Тільки Богові і нам відомо, коли обірветься життєва нитка. Ніхто з людей не може змінити своєї долі. Долі. Долі.
Дівчата –Долі із сумом промовляють:
-У кожного своя доля. Цей молодий юнак – надія своєї матері. Він міг би одружитися, збудувати хату, народити дітей і до старості прожити у своєму селі,доглядаючи свою матір. Але в нього інша доля, його доля – майдан. Його доля – Україна.
-У кожного своя доля. У кожного свій хрест. Цей чоловік мав стати батьком. Він міг би тішитися своїм сином, ростити його, виховувати , дочекатися внуків. Але він обрав собі інший шлях – шлях борця за волю України. І на цьому шляху його доля – нести важкий хрест. Бо його хрест – любити Україну.
-У кожного свій шлях. Цей хлопчина сирота. Він не пам’ятає ні батька, ні матері. Єдина людина, яка йому найдорожча – його молодша сестра. Він ще не бачив життя, ще не відчув першого кохання і не вирішив ким він хоче стати, але він твердо вирішив: Україна – понад усе! Такий його шлях. Важкий і тернистий. Шлях великого страждання і нерівної боротьби за волю, за свободу, за Україну.
Анна Волянська та Вікторія Глінко декламували поезії про Героїв Майдану.
Загинуло близько сотні протестувальників. Кожен з них заплатив за свої переконання надто високу ціну – власне життя.
Горить свіча і пам’яті сльоза
додолу з неї краплями стікає.
Земля ридає, плачуть небеса –
Героїв Україна пам’ятає.
Серед загиблих майданівців були люди різних верств населення. Юні та сивочолі. Багатодітні батьки та молоді юнаки. Заробітчани та
кандидати наук. Жителі різних куточків України та приїжджі з ближнього зарубіжжя…Абсолютно різні і такі схожі. Кожен герой повстав проти насил-ля, несправедливості до своєї країни… Кожен здійснив особистий подвиг –віддав своє життя заради нової України. І це не пафосні слова. Це –реальність. Герої своїм подвигом показали силу та незламність українського
духу.
Школярі слухали пісню Христини Соловій «Небесна сотня» та відеоролик пісні «Куля, що вбила мене».
Ольга Мар’янівна звернулася до учнів, щоб були гідними великої слави героїв України, які твердо вірили, діяли, знали: українська нація народилася тоді, коли в її обороні впала перша крапля червоної української крові на чорну українську землю. Українська нація існуватиме доти, доки хоча б один українець буде готовий покласти своє життя в її обороні.
Відкриймо для себе великі заповіти героїв України, заповіти, написані для нас, нащадків, кров′ю і потом впродовж тисячоліть. Сьогодні від нашого покоління в цілому і кожного з нас зокрема, залежить чи звучатиме гордо і могутньо ім’я «Україна» та «український народ» в третьому тисячолітті на вершинах людської цивілізації, чи кане воно у забуття, зазнавши духовної і фізичної смерті. Загиблі хлопці своїми життями спокутували цю вину за всіх! Це має пам’ятати кожен! Сьогодні, завтра, завжди. Без цього ми не зможемо відбудувати свою країну! Вони були безстрашні, не боялися ні кулі, ні вогню, вони були готові вмирати за нас, за Україну. Страх – наш найгірший ворог, який завжди стає на дорозі, коли ми чогось прагнемо. На Майдані страху немає.
П’ятикласники з трепетом переглянули відеозапис «Страх».
Ці люди є прикладом мужності, хоробрості, відважності та безстрашності, безкінечної любові до своєї країни, народу та мови. Вони любили Україну більше, ніж себе, готові були віддати найдорожче – своє життя. Вони були справжніми патріотами, прикладом для наслідування для нас всіх.
Закінчився урок хвилиною мовчання на честь загиблих на Майдані.