Залишаючись вдома, знайомимося з унікальними музейними пам’ятками

ЗАЛИШАЮЧИСЬ ВДОМА, ЗНАЙОМИМОСЯ
З УНІКАЛЬНИМИ МУЗЕЙНИМИ ПАМ’ЯТКАМИ.

Почесний громадянин Дрогобича Корнель Уєйський – «останній великий поет романтизму»

Польський поет-романтик, публіцист і громадський діяч Корнель Уєйський (1823-1897), життя якого пов’язане з Галичиною, сьогодні майже невідомий в Україні. Поляки ж називають його «останнім великим поетом романтизму» та віддають шану як одному з найвідоміших польських поетів Східної Галичини.

Перу К. Уєйського належить чимало поетичних збірок, які пробуджували патріотичні почуття, привертали увагу до суспільних проблем, були пронизані співчуттям до простого народу. Особливо сильний вплив на польське суспільство мала поема «Скарги Єремії», написана після поразки в Галичині польського повстання 1846 р.

Найвідомішим твором Корнеля Уєйського став хорал «З димом пожеж», написаний під впливом музики молодого композитора Яна Нікоровича, який проживав у Збоїськах під Львовом. Цей хорал, створений під враженням від невдалого Краківського повстання 1846 року, яке переросло у селянську різанину шляхти, згодом став неофіційним гімном січневого повстання.

К. Уєйський займав активну громадську позицію: брав участь у польських патріотичних урочистостях, зокрема, у 1868 р. виголосив патріотичну промову під час похорону знаного художника Артура Ґротгера на Личаківському цвинтарі. У 1877-1878 був послом до Палати панів австрійського парламенту, проте не зміг стати завбачливим і спритним політиком, тому невдовзі склав свій мандат.

У Львові, де проживав і творив свої поезії Корнель Уєйський, у 1893 р. в його честь була названа вулиця у Львові, а у 1901 р. − відкрито пам’ятник на вул. Академічній (нині − проспект Шевченка) авторства Антона Попеля, який згодом створив пам’ятник А. Міцкевичу. Та у 1946 р. пам’ятник завезли до Польщі і згодом встановили у Щецині, а вулицю перейменували на честь українського письменника М. Устияновича. Сьогодні, якщо зайти в колишній костел Бернардинів (нині − храм св. Андрія Первозванного), можна побачити пам’ятну таблицю на пошану К. Уєйського, яку вдячні львів’яни встановили 1901 року.

Ще одна унікальна мистецька пам’ятка, пов’язана з іменем поета, зберігається в музеї «Дрогобиччина»…

Зважаючи на всі численні заслуги Корнеля Уєйського на поетичній та громадській ниві, у 1893 р. у Львові, було створено комітет по відзначенню 70-річчя митця в цілому краї. Комітет очолили польський політик Ф. Смолька і тодішній голова міста Е. Мохнацькій. До його складу входив, зокрема, і маляр Ян Стика – ілюстратор славнозвісного «Хоралу». 18 вересня у Львові відбулися урочистості і на адресу ювіляра почали надходити телеграми, вітальні адреси з різних міст Галичини та Буковини, телеграми від краківського Кола літераторів та Союзу товариств «Соколів» тощо. Сивочолому ювіляру деякі міста надали почесне громадянство, а різноманітні польські товариства іменували своїм почесним членом.

Дрогобич вшанував К. Уєйського дипломом почесного громадянина міста (honorowego obywatelia). На ім’я поета представниками громадськості була складена вітальна адреса (переклад з польської):

«У 70-ту річницю народження Корнелеві Уєйському громадяни м. Дрогобича.

Небагато є народів, які перетерпіли стільки, скільки ми терпимо. Одначе мусимо визнати, що та сама караюча десниця Бога Всемогутнього, яка торкається нас впродовж довгих, ох, довгих років, не забула у найжахливіші часи покликати вищих духів, які б, зібравши почуття народу в єдине ціле, бризнули ними у вічі ворогу, які б у критичний момент підтримували змучені душі, або із сердечною скаргою в ім’я усіх нас направляли туди, де джерело всієї справедливості, котра колись покладе на терези заслуги наших великих предків і на нас, їхніх нащадків, погляне ласкавим оком.

До таких духів і ти, Пророче, належиш. Коли народ, пригноблений подіями, які спіткали старших братів, не міг зібратися з думками, ти, Єремо, зрозумів, що потрібно вчинити. Ти, Єремо, заніс «Скарги» перед престолом Всевишнього. Ми пішли, Віщуне, за тобою і співали твій «Хорал».

Але ти не думав возносити лише скарги, ти впевненість в наших серцях постановив пробудити: ти пригадав нам, що невелика і слабка Греція не лише вчинила опір ворогові, але й змогла подолати навіть самих персів.

Ми думали, Віщуне, що ти будеш для нас і Єремією, і Амвросієм та заспіваєш нам гімн, який відразу за тобою з «Te Deum» вознесем під небеса. Не дозволив Правитель світу. Щоби діждався цієї миті.

Дрогобич, дня 12 вересня 1893».

Водночас ясновельможного поета-ювіляра було відзначено дипломом почесного громадянина Дрогобича: «Гмінна рада королівського вільного міста Дрогобича поділяє загальний в краю настрій вшанування та поклоніння авторові «Хоралу», єдиного нині представника великої патріотичної поезії. Прагнучи висловити свої почуття Майстрові, який із своєї зболілої душі створив «Скарги Єремії», а сила слова розбудила і підтримала народний дух у хвилю сумніву, у найвідповідальніший і найпочесніший спосіб надає йому почесне громадянство Дрогобича».

Свої підписи і під ювілейним привітанням, і під рішенням гмінної ради, засвідчуючи в такий спосіб подяку поетові за його патріотичну лірику, поставили: Ксенофон Охримович – бурмістр, депутат Галицького крайового сейму, Герш Гольдгаммер – заступник бургомістра, Юліан Німилович – радний, парох Пресвятої Трійці, Роман Ганчаковський – ксьондз, заступник голови Дрогобицького наукового гуртка Польського історичного товариства у Львові, Олександр Борковський – директор Дрогобицької гімназії, співзасновник «Просвіти», Ян Нев’ядомський – «громадянин і директор ощадного товариства», згодом обраний бургомістром, Франц Єллонек – головний інженер та архітектор міста, представники фінансової еліти – Лазар Гартенберг, Юзеф Шраєр, Ашер Селіг Ляутербах та багато інших дрогобичан.

Рішення про виготовлення диплому почесного громадянина Дрогобич приймалося на засіданні магістрату. Замовлення довірили молодому дрогобицькому художнику єврейського походження Ефраїму-Моше Лілієну, який згодом увійшов в історію як один із найвідоміших книжкових ілюстраторів початку ХХ століття.

На титульному аркуші диплому – акварельний малюнок раннього Лілієна: стилізоване зображення музи у хвилини натхнення з написом-присвятою «Авторові «Хоралу» мешканці міста Дрогобича» на фоні панорами Дрогобича і зображенням міського герба. Внизу – автограф художника: «Ernest Mavrycy Lilien. Drohobych, 1893». Одержавши за виконаний диплом гонорар 50 злотих ринських, Е. М. Лілієн використав їх на навчальний курс малювання у Віденській академії у професора Крістіана Ґрепенкерла.

Диплом К. Уєйському – у вигляді рукописної книги-альбому в дерев’яній оправі, ззовні декорованої оксамитом. Різьблені накладки за проектом Е. М. Лілієна виконав сницар Михайло Гнатківський – випускник віденської Художньо-промислової школи. Талановитий різьбяр, який приймав участь у Загальній Крайовій виставці у Львові 1894 р., деякий період працював інструктором в навчальній майстерні художньої обробки дерева дрогобицької промислової доповнюючої школи, а згодом – викладач сницарства в коломийській Школі дерев’яного промислу.

Особливо цікавим є досконало вирізьблене зображення на передній оправі: овальної форми герб Дрогобича із 9 топками солі на стилізованому щиті, з орнаментальними оздобами по периметру. Зображення цього дивовижного витвору палітурного мистецтва прикрашає багато видань про Дрогобич та до певної міри є його візитною карткою. Цей цінний для дрогобичан примірник, переданий у 1956 р. із самбірського музею «Бойківщина», нині є окрасою історичного відділу музею. У 2011 р. художники-реставратори Національного науково-дослідного реставраційного центру України Г. Горишняк та Я. Хоростківський відреставрували цю пам’ятку…

Як писав Корнель Уєйський: «могила заростає, пам’ять стирається» – розуміючи, що пам’ять людська недовговічна. Та ніколи не забувається той поет, хто завжди був живим протестом проти утисків, яких зазнавав його народ, хто свою творчість присвятив Вітчизні:

…Адже з терпкої, о брати, зернини
Крислатий дуб зросте, бува, до неба.
(поема «Маратон»).