Їх об`єдналось п`ятеро, аби популяризувати «Соляний шлях» Дрогобицького краю

З давніх-давен Дрогобич — місто солі знане не лише в Україні, а й у світі. Також на гербі Дрогобича розміщено 9 топок солі. За часів Австро-Угорщини видобуток солі у Дрогобичі за добу міг сягати 8 тонн, тому очевидно, що це був найприбутковіший вид заробітку.

Продавали сіль, яку видобували у Дрогобицькому краї, у країни Центральної Європи, а торговий шлях, по якому везли у далеку далечінь назвали — соляним.

Однак не всім відомо, що продавали сіль не лише дрогобицьку, а й видобуту у Бориславі, Стебнику та Нагуєвичах.

Саме у Бориславі до початку нафтової епохи також виварювали кухонну сіль, яку відправляли до Угорщини, Литви та Румунії. Функціонувала солеварня і на малій батьківщині Івана Франка — Нагуєвичах. Нагуєвицьку сіль везли на Перемишль, а далі до Бидгоша. З XII століття добували харчову сіль і у Стебнику, а у середині XIX століття була зведена солеварня «Саліна».

Велична фортеця «Тустань» у давнину була митницею, де потрібно було сплачувати мито і тоді шлях у Європу через долини рік Стрий та Опір, Карпатські перевали був відкритим.

Аби популяризувати історичний соляний шлях Дрогобицького краю Дрогобич, Стебник, Борислав, Державний історико-культурний заповідник «Нагуєвичі» та фортеця «Тустань» об`єдналися.

Видання IGOTOWORLD розробили спецпроект «Невідома Україна. Соляний шлях», де детально окреслено солену історію Дрогобиччини — самого серця солеваріння, звідки починався Соляний шлях до середньовічної Європи.

Розділи спецпроєкту:

Дрогобич. У ньому вся сіль

Борислав. «Біле золото» — «чорне золото»

Стебник — історія солі

Нагуєвичі — соляна жупа Дрогобицького староства

Тустань. Середньовічна митниця на шляху до Європи

Як зазначає керівник Туристично-інформаційного центу Дрогобича Ігор Чава, спецпроект є у вільному доступі у мережі Інтернет, однак у планах — провести повномасштабну презентацію напрацьованого матеріалу, аби якомога більше людей дізнались про історію соляного шляху на Дрогобиччині.