Влада – це прозора вітрина, за якою аж ніяк не заховаєшся
Наш сьогоднішній співрозмовник у рубриці «Хто є хто?» – перший заступник міського голови Дрогобича Ігор ГЕРМАН.
Коротка довідка
Ігор Миколайович Герман народився 4 травня 1967 року у Дрогобичі. Навчався у СШ №14 і №16, закінчив Дрогобицький механічний технікум, два роки віддав службі в армії, здобув вищу освіту за спеціальністю «Інженер-механік».
Керівний і управлінський досвід набував, зокрема на швейній фабриці «Зоря», у низці приватних фірм.
З дружиною Вірою дали путівку у життя дорослому синові Ростиславу (нині він працює у фінансовій компанії, на прожиття батьківських грошей не потребує). Дочка Анна – учениця випускного класу гімназії.
– Ігоре Миколайовичу, у попередній публікації був натяк на те, що у підлітковому віці Ви активно займалися спортом, і, зокрема, боксом. Тож перед тим, як задати Вам запитання в контексті ваших обов’язків на посаді першого заступника міського голови підтвердіть чи спростуйте це припущення.
– А чому наше інтерв’ю розпочинається саме з цього запитання?
– Бо у здоровому тілі – здоровий дух, і під це лекало, здається, завжди підбирається продуктивне й енергійне оточення.
– У цьому є певний резон: у поєднанні цих двох складових коефіцієнт корисної дії людини є значнішим. Так, у молодому віці я активно займався боксом, легкою атлетикою. Й дотепер не «посварився» із цим захопленням.
– Тому, напевно, енергії і бажання маєте вдосталь, щоб успішно справлятися із великим колом обовязків.
– А інакше я б не погодився на пропозицію міського голови влитися у проект щодо створення мобільного колективу для реалізації важливих і складних завдань.
Знаєте, нині до міської скарбниці надходять незначні кошти із декількох джерел: з податків на землю, акцизного збору, з доходів фізичних осіб і податку на прибуток. Колишня потужна виробничо-промислова зона Дрогобича за 25 років незалежності України практично на 70 відсотків знищена. Маємо нині дрогобицький парадокс: найбільшими платниками податку є освітяни. Від них до бюджету надходить 10 млн гривень, а від нафтопереробників – тільки 8! І як у такій ситуації вижити, заспокоювати людей?
– І справді, як?
– Треба задіювати мізки для створення у Дрогобичі привабливого інвестиційного клімату. Популіські перевиборчі гасла про нові робочі місця мають трансформуватися у конструктивну програму. Треба відкинути амбіції всім нашим знаним і відомим краянам, і переступивши поріг ратуші, внести конструктивні пропозиції, об’єднати зусилля для блага народу і міста. Бо кожен із них має контакти з діловими колами як столиці, так і багатьох країн світу. Стрий – поруч, там створено чимало підприємств саме за участю відомих краян, котрі і сприяли надходженню інвестицій.
До речі, зі столиці цьогоріч субвенції на освіту й охорону нашого міста обскубали аж на 53 мільйони гривень…
– І з якими словами Ви йтимете до мітингувальників, коли скрута закине зашморг на шию освітян і медиків?
– Із правдивими. Саме у попередньому абзаці я окреслив цю проблему, якої складно буде уникнути. Більше того, якби депутатський корпус Дрогобича як і інших міст України, де функціонують профтехучилища, взяли їх на баланс, то взагалі нас очікували би справжні бунти. На ці потреби з міської скарбниці треба було виділити 25 мільйонів гривень. В останній момент парламент отямився і вирішив не дратувати суспільство. Втім, у цій історії ще не розставлені всі акценти, бо ніхто не полишив спроби зіпхати профтехосвіту на місцевий рівень.
– У Вас є певний багаж знань, досвіду з економічних і бізнесових знань. А чи не лякають нинішні реалії у міській господарці?
– Вовка боятися – у ліс не ходити. Можна було б спокійно і сумлінно працювати у колективі, з яким пройшов тернистий шлях зростання й утвердження. Але коли у тебе повірили й очікують на результат від твоєї участі, ти не маєш права на сумніви. Мене мій покійний батько, який на жаль, завчасно відійшов у Вічність, завжди навчав бути у житті чоловіком зі словом і гідністю. Я це затямив на все життя. Ніколи не лякався труднощів, ніколи не кидав весел, сидячи у колективному човні.
І все-таки попри скромні фінансові можливості можна зробити чимало позитивних справ, щоб мешканці нашого міста стали нашими однодумцями. Це елементарно просто. Всі комунальні і сервісні служби мають змінити своє ставлення до роботи. Принцип сяк-так аби з рук має відійти у минуле. Коли взялися за якусь роботу, то треба виконати її так, щоб від людей ми отримували схвальну оцінку, а не чули на свою адресу докір на традиційне: дощ паде, а вони асфальтують. Маємо нині газдувати з олівцем.
– А як сприймете критичні нотки голосу народу?
– Якщо в них буде присутня доброзичлива порада, буду вдячний. Бо не помиляється хіба що той, хто нічого не робить. Гірше, коли на твою голову безпідставно намагаються вилити відро помиїв, бо комусь та й не вгодив. Розумію, що влада – це прозора вітрина, за якою аж ніяк не заховаєшся.
– Наша розмова розпочиналася зі спортивної тематики, хочу в цьому ракурсі її завершити.
– Я зрозумів. Спорт – це складова здоров’я нації. І прикро, що чимало спортивних арен Дрогобича згорнули свою діяльність. Головний стадіон міста у попередні роки перейшов у стан локальної руйнації. До «Євро-2012» на нього були скеровані кошти, щоб реконструювати до вимог УЕФА. Але як тільки спортивні делегації, зокрема Португалії, побували на ньому і відмовилися від тренувань на місцевому газоні, проект згорнули і припинили фінансування. Щоб довести його до пуття, потрібно 11 мільйонів гривень. Місто таких грошей не має. І знову хочу повторити попередню фразу про патріотичне уболівання знаних краян за своє місто, щоб вони спробувати посприяти у розв’язанні цієї проблеми.
Аналогічна ситуація із відкритим басейном «Синевир», який перебував на балансі автокранового заводу. Нині він – у заставі банку. А колись на ньому тренувалися навіть олімпійські і національні збірні колишньго Радянського Союзу. Є інші спортивні об’єкти, які при посильній участі інвесторів могли б оживити свою роботу, а це – здоров’я наших дітей.
Це було перше інтерв’ю Ігоря Миколайовича Германа нашому часопису у новій для себе іпостасі. Згодом, відкинувши ручку і вимкнувши диктофон, ми порозмовляли на різні теми про життя-буття. Говорили і про стиль виховання дітей, і про вірність друзів і про чашу терпіння та останню краплю, що може її переповнити. Перший заступник міського голови уже більш розкутіше обговорював різні теми і на моє запитання, мовляв, чому в інтервю так виважував кожне речення, сказав таке: «Я ж на посаді, то ж мушу відповідати за кожне слово…».
Це теж штрих до портрета Ігоря Германа. Він – сформована людина зі стійкими професійними принципами, яка свою участь в адміністративному керівництві міста розглядає не як черговий виток у професійній кар’єрі, а як шанс долі внести свою цеглину у фундамент древнього Дрогобича.
P.S. У житті є чимало прикладів, коли між друзями пробігає чорна кішка, коли один із них «вибився в люди». Тоді не достукатися, і не додзвонитися…
Коли я виходив із кабінету першого заступника міського голови, у коридорі зустрів знайомого, який ішов на аудієнцію до свого друга. У бесіді він із приємністю констатував, що в поведінці і в словах Ігоря відсутні зверхність, зухвальство чи вдавана зайнятість…
Володимир Турмис “Галицька Зоря”