Війна об’єднала українців, незалежно від соціального статусу та політичних вподобань – Богдан Матківський
Минув місяць з часу повномасштабного вторгнення російських військ на територію України. І хоч російсько-українська війна триває вже восьмий рік, однак саме 24 лютого життя всіх українців поділилось на «до» та «після», з чітким усвідомленням того, що наш світ вже ніколи не буде таким, яким був раніше.
З того часу Збройні Сили України мужньо боронять наші міста та села, відбиваючи ворожі атаки та відвойовуючи кожен клаптик рідної землі. Українці від заходу і до сходу об’єднуються та з «голими руками» виходять на вулиці, щоб протистояти ворогу.
Війна знімає маски, оголює справжні емоції та показує – хто є хто насправді. Вона показала, кому справді небайдуже. Відсіяла тих, кому з нами не по дорозі, але міцно об’єднала та згуртувала тих, для кого любов до України – це не просто слова.
Дрогобиччина має чимало хоробрих захисників. Це люди, які з перших днів ворожих атак пішли захищати Україну. Вони зробили так вісім років тому, коли розпочались воєнні дії на Донбасі. І сьогодні вчинили так само, без краплі сумніву. Бо розуміють – від кожного зараз залежить стійкість та незламність України.
Один з таких – Богдан Матківський, боєць батальйону Кульчицького. Який ще кілька років тому представляв Дрогобиччину у Верховній раді. А сьогодні очолює підрозділ Нацгвардії та працює в гарячих точках військових сутичок.
Богдане, на момент першої атаки, 24 лютого, Ви з сім’єю були в Києві. Якими були перші відчуття? Чи вірилось в те, що розпочалась повномасштабна війна?
Відчуття того, що у нас війна не прийшло до мене тепер. Ми жили з усвідомленим станом війни ще з 2014 року, бо війна в Україні триває вже вісім років. Ми відчули її на собі ще в 2014 році, коли в складі сотень Майдану пішли на фронт добровольцями. Тоді було сформовано перший резервний добровольчий батальйон Національної Гвардії України, якому згодом було присвоєне ім’я нашого покійного командира – генерала Кульчицького. Відчуття того, що буде повномасштабний наступ було впродовж тривалого часу. Просто ніхто не знав точно, коли саме це розпочнеться.
Якою була Ваша реакція? І коли Ви прийняли для себе рішення йти захищати Київ та Україну загалом?
Рішення було одразу. У мене не було жодних сумнівів відносно того, йти чи не йти. Єдине, що мене стримувало – це сім’я. Коли найдорожчі тобі люди перебувають в небезпеці – ти ніколи не зможеш зосередити свій мозок на головному завданні. Тому першим, що я зробив – вивіз сім’ю з Києва у безпечне місце. Не казатиму куди, але вони залишаються в Україні. Після того я одразу ж звернувся до рідного мені батальйону Кульчицького щодо моєї мобілізації. З 28 лютого перебуваю зі своїми хлопцями на передових позиціях. Де саме сказати не можу, але загалом сили батальйону кинуті на оборону найважливіших стратегічних міст країни. Виконуємо поставлені задачі, спільно з іншими підрозділами Збройних Сил України.
Батальйон Кульчицького складався з добровольчих сотень, сформованих ще на Майдані, під час Революції Гідності. Через нього пройшло багато хлопців, але більшість із них, станом на сьогоднішній день, були демобілізовані. Чи повернувся хтось з них у стрій сьогодні?
90-95% хлопців, які були демобілізовані раніше – повернулись назад. Це хлопці, яких не треба зайвий раз кликати. Вони готові захищати країну і роблять це за покликом серця. Більше того – це люди, які вже бачили війну на власні очі і бачили тактику ворога. Тому майже всі, хто пішов на війну в 2014 році, – одними з перших стали на захист країни і сьогодні. В різних підрозділах, в різних точках, але всі роблять працюють на одну спільну мету – захист рідної країни.
У 2014 році військові потужності України були слабкими. Воїни, які йшли захищати країну, часто не мали навіть найнеобхідніших засобів. Як з цим сьогодні? Чи достатньо озброєні та захищені наші бійці?
Станом на сьогоднішній день наші воїни повністю забезпечені необхідним захистом та озброєнням. У нас достатньо засобів, щоб виконувати поставлені військові задачі. Звичайно, що немає меж досконалості. Тому ми вдячні за допомогу і очікуємо подальшої підтримки, задекларованої нашими західними партнерами. Особливо в частині систем ППО та Джавелін.
Чи отримуєте підтримку від Дрогобицької громади?
Дрогобицька громада – завжди була передовою та зразковою в питаннях підтримки та допомоги українським воїнам. Так було в 2014 році. Так є і зараз. Сьогодні ще більше відчувається згуртованість людей. Відчувається, що всі роблять максимум, аби наблизити нашу перемогу. Ми забезпечені всім необхідним, просто є речі, які швидко зношуються, закінчуються. Але ми по першому ж запиту отримуємо все необхідне. Велика подяка за це – усім волонтерам, керівництву громади, всім мешканцям. Дякуємо за Вашу підтримку, за надійний тил, за молитви.
Багато з того, що Ви робите, розповідати сьогодні не можна. Є речі, які не можна розголошувати. Але якщо не вдаватись в деталі, – яка зараз ситуація у місцях вашої дислокації? Чи справляєтесь з ворожими атаками?
За місяць воєнних дій було все. Ворог застосовує по нас практично всі види озброєння – ракетні обстріли, авіацію, танки, гради, артилерію, міномети, стрілецьку зброю і тд. Важко прорахувати – що і звідки прилетить. Але наша оборона стійка і непохитна. Враховуючи самовпевнені плани ворога – нам вдалось не лише зруйнувати їхні очікування, але й твердо укріпитись у наших позиціях та подекуди здійснювати контратаки. Дякуючи бойовому духу всіх наших воїнів і гарячим молитвам та підтримці українського народу, яку ми відчуваємо щоденно.
Керівництво країни неодноразово оприлюднювало меседжі про те, що нам вдалось підірвати бойовий та моральний дух ворога. Чи маєте якусь інформацію щодо стану справ всередині ворожих підрозділів?
Так, є різні випадки. Особливо в тих підрозділах, яких кинули першими, як гарматне м’ясо. Ворог деморалізований. Бувають випадки, коли вони між собою сваряться та стріляються. Виглядає так, що частина їхніх бійців, розуміючи, що на них тут чекає, – виступає за те, щоб здатись. Частина – за те, щоб продовжувати. Це породжує такі ситуації всередині ворожих підрозділів, коли стріляють вже по своїх. Окрім цього, станом на зараз помітним є те, що повітряний флот ворога зазнав значного ураження. Зараз вони бояться підлітати близько, намагаються робити обстріли здалеку.
А якою є ситуація з бойовим духом наших хлопців? Наскільки мотивовані на перемогу?
Ця війна побудована на фашистських засадах. Росія розповідає світові казки про боротьбу з фашизмом, в той час як сама діє ще гіршими методами. Це бажання захопити чужі території, чуже видати за своє, знецінити і знищити інших, самоутверджуючись за рахунок цього. Це російський фашизм, який був і раніше, а зараз проявився в повній мірі. Досить довгий час російські ідеологи нав’язували світові думки про те, що ми з росіянами є братами. Мені от цікаво, коли ж ми стали братами? В 1919 році, коли були Крути? В 1932-33 роках? Чи в час захоплення острова Тузла? Чи в 2014 році, коли вони забрали наш Крим і далі зазіхають на наші території? В усі часи свого існування Кремль – був для нас не братом, а ворогом номер один, який геноцидом намагається знищити наш народ. Це розуміють всі сьогодні. А у наших хлопців сильний бойовий дух і мотивація на всі сто відсотків. Бо в кожного є чітке розуміння того, що ми робимо і заради чого. Ми з перших днів розуміли, куди ми йдемо і за що воюємо. Бо за нашими плечами – наша земля, наші сім’ї, український народ.
Навіть ті люди, які були скептично налаштовані раніше, зараз – за Україну і мотивовані на перемогу. Ми отримали від батьків державу і наше завдання сьогодні – зберегти та передати її нашим дітям. Тому ми захищатимемо її, доки нога останнього окупанта не покине нашу землю.
Спілкувалась Ніна Федько