Випробування на роботі: які права працівника і роботодавця

Трудове законодавство дозволяє встановлення випробувального терміну для працівника під час укладення трудового договору. Випробування працівнику встановлюється лише при прийнятті на роботу, воно не може бути передбачене як умова до укладення трудового договору. Згідно зі ст. 24 КЗпП, працівник не може бути допущений до роботи без укладення трудового договору, оформленого наказом чи розпорядженням власника або уповноваженого ним органу, та без повідомлення центрального органу виконавчої влади з питань забезпечення формування та реалізації державної політики з адміністрування єдиного внеску на загальнообов’язкове державне соціальне страхування про прийняття працівника на роботу в порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України. Умова щодо встановлення випробування при прийнятті на роботу має бути зафіксована у заяві працівника, трудовому договорі (при укладенні його в письмовій формі), а також у наказі про прийняття на роботу. Відсутність відповідної умови у зазначених документах дає підстави вважати, що працівника прийнято на роботу без випробування.

Відповідно до частини 2 ст. 26 КЗпПУ, у період випробування на працівника поширюються всі вимоги і гарантії законодавства про працю, у тому числі й щодо оплати праці. Уклавши трудовий договір з найманим працівником, роботодавець зобов’язаний виплачувати йому заробітну плату і забезпечувати умови праці, необхідні для виконання роботи, передбачені законодавством про працю, колективним договором і угодою сторін. А працівник своєю чергою зобов’язаний виконувати роботу, визначену цією угодою, та всі правила внутрішнього трудового розпорядку (ст. 21 КЗпП).

Випробуваний термін не встановлюється при прийнятті на роботу:
-осіб, які не досягли вісімнадцяти років;
-молодих робітників після закінчення професійних навчально-виховних закладів;
-молодих спеціалістів після закінчення вищих навчальних закладів;
-осіб, звільнених у запас з військової чи альтернативної (невійськової) служби;
-осіб з інвалідністю, направлених на роботу відповідно до рекомендації медико-соціальної експертизи;
-осіб, обраних на посаду;
-переможців конкурсного відбору на заміщення вакантної посади;
-осіб, які пройшли стажування при прийнятті на роботу з відривом від основної роботи;
-вагітних жінок; одиноких матерів, які мають дитину віком до чотирнадцяти років або дитину з інвалідністю;
-осіб, з якими укладається строковий трудовий договір строком до 12 місяців;
-осіб на тимчасові та сезонні роботи; внутрішньо переміщених осіб.

Випробування не встановлюється також при прийнятті на роботу в іншу місцевість і при переведенні на роботу на інше підприємство, в установу, організацію, а також в інших випадках, якщо це передбачено законодавством.

Строк випробування при прийнятті на роботу, якщо інше не встановлено законодавством України, не може перевищувати трьох місяців, а в окремих випадках, за погодженням з відповідним виборним органом первинної профспілкової організації, – шести місяців.

Строк випробування при прийнятті на роботу робітників не може перевищувати одного місяця.

Коли строк випробування закінчився, а працівник продовжує працювати, то він вважається таким, що витримав випробування, і наступне розірвання трудового договору допускається лише на загальних підставах.

У разі встановлення власником або уповноваженим ним органом невідповідності працівника займаній посаді, на яку його прийнято, або виконуваній роботі, він має право протягом строку випробування звільнити такого працівника, письмово попередивши його про це за три дні. Розірвання трудового договору з цих підстав може бути оскаржене працівником в порядку, встановленому для розгляду трудових спорів у питаннях звільнення.

Звертаємо увагу, що встановлення випробувального строку ― це право роботодавця, а не обов’язок. Якщо роботодавець упевнений, що працівник упорається зі своїми трудовими обов’язками, то випробувальний строк не встановлюють.