Вертайсь, рідне слово, у серце народу

Єдиний скарб у тебе – рідна мова.

Заклятий для сусіднього хижацтва.

Вона твого життя міцна основа,

Певніша над усі скарби й багатства.

 П. Куліш

9-го листопада ми відзначаємо велике свято — День української писемності та мови. З метою розуміння того, що українська мова – наш скарб, без якого не може існувати ні народ, ні Україна як держава, з метою пробудження національної гідності та виховання любові до рідної мови, почуття поваги до всього свого, українського, традиційно у ЗОШ І- ІІІ ст. № 15 відбувається низка заходів, приурочених до святкування Дня української писемності та мови.

Упродовж тижня з нагоди Дня української писемності і мови вчителі української мови та літератури школи провели низку тематичних заходів.

Цікаву і світлу в цей похмурий день листопада провела виховну годину «Вертайсь, рідне слово, у серце народу» класний керівник 8-А класу Возняк І.І., яка стала акордом тижня української мови. Зібралися, щоб сказати теплі і ніжні слова про нашу рідну українську мову. Ми народилися і живемо на цій мольовничій і чудовій землі – Україні. Тут жили наші діди, живуть наші батьки, живемо і ми. Тут корінь роду українського, що сягає сивої давнини. Тому, де б ми не були, скрізь відчуваємо поклик рідної землі. Ірина Ігорівна запрошує усіх на слово щире, на свято – торжество рідної мови. Восьмикласники мандрували у сиву давнину, у часи Нестора Літописця, з’ясовували, чому саме 9 листопада ми відзначаємо це свято, гортали сторінки історії і пригадували, як розвивалася наша мова, чим жила до наших днів. Бажання вивчати українську мову, милуватися її красою; прищеплювати і розвивати почуття патріотизму, національної гордості за мову, за тих, хто передав нам у спадок цей неоціненний скарб; виховувати любов до рідної мови, бажання досконало її знати.

За столом сидить учень Ясюра Максим, який виконує роль Нестора Літописця, вголос читає фрагмент із свого літопису.

Затамувавши подих, слухали вірші, які декламували учні : Лелюк Ірина, Кубаса Вероніка, Кабан Максим, Каліцун Вікторія, Дубравська Анастасія та Півторак Юлія.

Звучить мелодія пісні, виходять діти (Мелько Іванна, Загурська Христина, Цюкало Евеліна, Каліцун Вікторія, Пістун Яна, Ацедонська Ліліанна)  і зачитують одну з дат в скорботному календарі української мови. Вони гасять свічу.

Візьмімося за руки і створімо коло, а посередині у нас буде мова. Це коло символізуватиме єднання українського народу: півночі і півдня, заходу і сходу. Запалімо свічі, які символізуватимуть пам’ять народу, яка горітиме у наших серцях доти, доки житиме в вустах народу українська мова,- сказала Ірина Ігорівна.

В. О. Сухомлинський учив знаходити слово точне, вагоме, емоційне. Кожне слово має своє значення. Слово — найтонше доторкання до серця, — воно може стати і ніжною запашною квіткою, і живою водою, що повертає віру в добро, і гострим ножем, і розжареним залізом, і брудом. Мудре і добре слово дає радість, нерозумне і зле, необдумане і нетактовне — приносить біду. Словом можна вбити й оживити, поранити й вилікувати, посіяти тривогу й безнадію і одухотворити, розсіяти сумнів і засмутити, викликати посмішку і сльози, породити віру в людину і заронити невіру, надихнути на працю і скувати силу душі… Зле, невдале, нетактовне, просто кажучи, нерозумне слово може образити, приголомшити людину. Тож користуватися мовою треба вміло. Дійсно, рідна мова слугує нам завжди. Словами щирими ми звіряємося в дружбі, відкриваємо серце коханій, словом гострим даємо відсіч ворогам. І коли виникає загроза втратити її, ми маємо зробити все, щоб не згорнулися її крила, не обірвалася нитка, яка веде з давнини в наші дні. Сподіваюся, саме так і буде. Ми ніколи «не зречемося рідної мови, ми ніколи не зречемося рідної землі», як звучить у пісні О.Пономарьова. Тож бережімо і плекаймо її, як сестру, як матір, як власних дітей.

Зацікавленість статтею
[Всього: 0 Середня оцінка: 0]
Рекомендуємо також прочитати:
Теги відсутні