У Палаці мистецтв музею «Дрогобиччина» триває виставка «Дрогобицька солеварня – свідок епох». ФОТО
Днями у Палаці мистецтв музею «Дрогобиччина» відкрили виставку «Дрогобицька солеварня – свідок епох». У 4-ох залах – 60 полотен, створені під час художнього пленеру на Дрогобицькому сільзаводі, в якому взяли участь відомі художники нашого краю та митці зі Львова. Велелюдне відкриття засвідчило жвавий інтерес до цієї теми. Відтак імпреза перетворилась у суспільно значущу подію.
«Дрогобицька солеварня – це наша гордість, це наш символ, наші витоки. Завдяки одному з найстаріших в Європі підприємств Дрогобич відбувся як місто, завдяки дрогобицькій солі у ньому з’явились дві неповторні сакральні дерев’яні перлини ( церква Воздвиження Чесного Хреста і церква Святого Юра). Місто протягом століть приваблювало купців і торговців з різних куточків, а це впливало на історію і культуру Дрогобича,» – сказала, відкриваючи цю мистецьку подію, директор музею Алла Гладун, а також зауважила, що колористика, яскравість барв, експресія художніх творів свідчать про те, що художники малювали серцем, малювали найцінніше, найдорожче, те, що дуже хочеться зберегти і чим хочеться пишатися.
Як зізнався на відкритті Олександр Ніколаєвський (учасник пленеру, відомий трускавецький художник), – він не очікував такого ажіотажу. Зі слів художника: «Дрогобицька солеварня це місце, яке не відпускає». Приїхавши сюди вперше під час пленеру він неодноразово повертався впродовж наступних кількох років, щоб помалювати неймовірні дрогобицькі краєвиди, які відкриваються звідси. Як зауважив митець : «Ця виставка, подальша публікація каталогу чи листівок із зображенням солеварні – це саме те, що не дає забути про її цінність. Бо мистецтво іноді здатне зробити значно більше, аніж розмови та суперечки». Тим часом, зважаючи на актуальність питання, промови на відкритті стосувались не лише мистецтва.
Директор дрогобицького сільзаводу Дмитро Ковальов на відкритті виставки передусім подякував місцевим працівникам дрогобицької солеварні, які у надскладних умовах зробили все для того, щоб завод продовжував свою роботу. Нагадаємо, що коли припинилось газопостачання, місцеві робітники спорудили печі із невеликими панвами та продовжили виробництво солі вручну, практично дідівським способом на дровах. Тож зараз, як наголосив пан директор : «Це єдине державне підприємство, яке працює із прибутком, хоч і невеликим. Разом з тим, маємо усвідомлення факту малої конкурентоздатності дрогобицької солеварні на фоні сучасних підприємств із великими обсягами виробництва та широкими ринками реалізації. Будувати сучасний завод тут, встановлювати відповідне габаритне обладнання немає можливості, – не дозволяють ні обсяги території ні об’єми наявної на цьому місці сировини. Тим більше поряд знаходяться пам’ятки давньої архітектури… А ось в історичному сенсі, якщо тут створити історико-культурний парк із діючим виробництвом, зберігаючи стародавні технології, то цілком реально вивести солеварню на належний рівень. Зараз почалися переговори з департаментом аграрної політики обласної адміністрації, де ми озвучили свою думку про те, що треба рухатись у напрямку історичного збереження підприємства. Кілька тижнів тому в нас була у міській раді нарада, де було вирішено створювати робочу групу для пошуку шляхів вирішення цього питання. Сподіваємось разом із міськрадою та громадськістю нам вдасться відродити дрогобицьку солеварню.». Пані Оксана Бунда, гідрогеолог та технолог виробництва презентувала на виставці зразки сувенірних топок, які зараз у невеликих обсягах виготовляються на нашій солеварні та проби різної кристалізації дрогобицької солі, величина та форма кристалів яких залежить від технологічних нюансів. Адже на відміну від кам’яної солі, для виготовлення якої просто перемелюють тверду породу, виварювання є творчим процесом та дає змогу моделювати результат. Залежно від способів виварювання ропи утворюються кристали солі різного розміру та різної форми. Одними із найцікавіших є, наприклад, кристали у формі риб’ячої луски, або ж кристали нарощені у вигляді едельвейсу. Напевне дрогобичани ще пам’ятають цю сяючу прозорістю крупнокристалічну сіль, яка продавалась у дрогобицьких магазинах кілька років тому під назвою «Квітка Прикарпаття».
Лев Скоп, художник та ініціатор пленеру на дрогобицькій солеварні, нагадав, що ще за радянських часів, на початку 80-х, коли пройшла хвиля створення українських скансенів піднімалось питання створення такого історико-архітектурного комплексу, до якого входив би сільзавод та дерев’яні дрогобицькі храми Святого Юра і Воздвиження Чесного Хреста. Нажаль, проект не був вчасно втілений. З 90-х рр., коли почався занепад заводу, багато його споруд було зруйновано, а історико-культурний історичний ландшафт спотворено новими приватними забудовами. Тож те, що ще залишилось від історичної дрогобицької солеварні необхідно рятувати негайно. А ми як художники, цим пленером продовжуємо давню дрогобицьку традицію. Бо ще в XVII ст. Стефан Медицький (визначний дрогобицький майстер, який розписував дерев’яні церкви Св. Юра і Воздвиження Чесного Хреста), намалював подвір’я дрогобицької солеварні на іконі «Зустріч Марії і Єлизавети». Цей факт підтверджує сакральний зміст солеварні для Дрогобича, адже, коли зображення палаців чи хат в біблійних сюжетах є досить звичними, то зображення промислового пейзажу в іконі XVII ст. є вкрай унікальним, суто дрогобицьким явищем.
Дрогобицький громадський діяч Хосе Турчик у своєму виступі підняв ряд гострих питань. Зокрема, проблему недобросовісної оренди та приватизації окремих архітектурних об’єктів і земельних ділянок на території сільзаводу, які мали місце у минулі роки: «Близько 10-ти років тому, коли діяла угода з ТзОВ «Галка» (котра до речі теж не виконала своїх зобов’язань щодо сільзаводу, а лише використала ресурси…). В цей час в нахабний спосіб була відчужена і продана у приватні руки велика частина землі сільзаводу з боку Горішньої Брами. Якщо б цю частину землі продати із аукціону, – цього було б достатньо, щоб завод поставити на ноги. Але цього не сталося… бо людям, які це все організували і керували було плювати на інтереси міста, на перспективи виробництва і на думку громадськості…».
«…Сьогодні, наскільки я знаю, почалось виготовлення технічної документації на завод. А це перший крок до приватизації будинків та споруд солеварні. Приватизувавши будинки, які є на сільзаводі, власник отримує законне право претендувати на приватизацію землі на якій вони стоять. Приватизувавши землю і будівлі, власники вже не будуть зважати на жодні робочі групи і думку громадськості, – вони зможуть робити тут все, що їм буде завгодно, в тому числі і припинити качати сіль, опираючись, наприклад, на якесь рішення комісії по підземних ресурсах, про обмеження викачування через утворення пустот. І ось – цілком реальною постає небезпека забудови цієї історичної території житловими висотками. Я нікого на даний момент не звинувачую, я просто вказую на можливу небезпеку, яка потребує прицільної уваги журналістів, громадськості і міської влади…». «…Як на мене єдиний спосіб врятувати сільзавод – це передати його із державної власності в комунальну і після цього у прозорому тендері оголосити на цілий світ – хто хоче і що може тут зробити, при цьому громада повинна відкрито бачити проект і знати, що це буде. А ми знаємо, що інвестори зацікавлені у креативному розвитку солеварні, як кульрно-історичного, туристичного, бальнеологічного об’єкту. Бо це унікальна міжнародна атракція у Дрогобичі. Один із інвесторів, який приходив сюди… він подібний проект в світі уже реалізував… він прийшов із конкретною пропозицією. Вона полягала в тому, що в дрогобицькій солі є один елемент, який надає їй велику перевагу – це бром. Коли ми почали шукати, виявилося – що ці висновки є ще в аналізах води за 1909 рік. Це ще поляки до першої світової війни хотіли відкривати на наших соляних джерелах бальнеологічний об’єкт…». «…Для того, щоб дрогобицька солеварня могла нормально працювати весь регіон повинен прийняти рішення, що це – наш сільзавод, це – наша гордість, ми будемо купляти лише дрогобицьку сіль!!! Хоча вона майже вдвічі дорожча, ніж Артемівська чи Білоруська. Ми повинні зрозуміти, чи готове місто і громадяни боротися і працювати для збереження своєї історичної спадщини, чи буде робоча група працювати ефективно, чи матиме на кого опертись. Бо в першу чергу цього повинна хотіти громада і влада…».
Для популяризації теми серед молоді Надія Кікта – завідуюча відділом європейського мистецтва Палацу мистецтв анонсувала лекцію з історії та технології солеваріння, яка відбудеться у Дрогобицькому Палаці мистецтв в рамках діючої виставки. Напевно кожен дрогобицький вчитель і кожен викладач, повинен взяти за обов’язок гарний приклад, який подав Володимир Грабовський (музикознавець та голова Спілки інтелігенції Дрогобича), привівши на відкриття виставки своїх вихованців. Бо і майбутні покоління повинні пам’ятати історію дрогобицької солеварні, без якої ніколи не було б Дрогобича. Бо, як сказав на завершення професор Михайло Шалата: «Збереження дрогобицької солеварні – це питання честі нашого міста.». Виставка триватиме до 27 листопада. Тож запрошуємо дрогобичан відвідати Палац мистецтв і оглянути роботи художників, котрі взяли участь у пленері: Володимир БАТРАКОВ, Сергій БУЛКО, Ярослав ДАНИЛІВ, Оксана ДОБОШ, Іван ДУДИЧ, Тетяна ДУМАН, Тереза КУП’ЯК, Наталя КУРІЙ-МАКСИМІВ, Макс МАКСИМІВ, Назар МАРТИНЮК, Левко МИКИТИЧ, Олександр НІКОЛАЄВСЬКИЙ, Петро СИДОРЧУК, Лев СКОП, Михайло СКОП, Даринка ТЕРЛЕЦЬКА, Любомир ТИМКІВ, Богдана ФЕДОРОВИЧ, Назар ХОМИЧ, Галина ХОРУНЖА, Стас ЧОКАН.
