У Дрогобичі презентували науково-популярну монографію про солеварню
Аспірант кафедри всесвітньої історії та спеціальних історичних дисциплін ДДПУ ім.І.Франка Назарій Юрчишин представив своє перше дослідження, яке вийшло друком – «Дрогобицька солеварня».
Презентація монографії відбулася в останній день січня у молодіжному центрі «Під КОЦом» за сприяння управління культури та розвитку туризму Дрогобицької міської ради, Державного історико-культурного заповідника «Нагуєвичі», ДП «Солевиварювальний дрогобицький завод».
Модерував захід Леонід Тимошенко, доктор історичних наук, професор кафедри всесвітньої історії та спеціальних історичних дисциплін університету. Презентація монографії зібрала знаних і молодих науковців, краєзнавців, гостей зі Львова, Трускавця, Борислава, Стебника.
У вступному слові Леонід Тимошенко стисло охарактеризував автора видання: Назарій Юрчишин – випускник ДДПУ ім.І. Франка, був одним з кращих студентів, вже у період навчання мав наукові публікації, брав участь у конференціях. Назарій спеціалізувався в доктора історичних наук, професора університету Ігоря Смутка, досліджував історію Першої світової війни. Після закінчення магістратури почав працювати у Державному історико-культурному заповіднику «Нагуєвичі», вступив до аспірантури.
Модеруючий нагадав присутнім, що історія дрогобицького солевиварювального заводу ґрунтовно досліджується – торік у квітні побачило світ академічне видання «Дрогобицька солеварня: нарис історії від найдавніших часів до початку ХХІ ст.», авторами якої виступили науковці-історики Микола Галів, Леонід Тимошенко, Василь Ільницький, Юрій Стецик, Світлана Біла, Богдан Лазорак, Ірина Лозинська, Руслана Попп, Володимир Галик.
Наукове видання, очевидно, не всім доступне і легке для сприйняття. Тому нова монографія про дрогобицьку солеварню буде доброю промоцією міста. Монографія є на часі, оскільки сьогодні люди неохоче читають академічні, вузькоспеціалізовані праці, – зазначив Леонід Тимошенко.
У свою чергу автор видання Назарій Юрчишин розповів про те, як виникла ідея написання монографії та висловив подяку усім, хто допоміг у підготовці видання. Зокрема, директору Дрогобицького солевиварювального заводу Олегові Петренку, гідрогеологу, головному технологу заводу Оксані Бунді, кандидату історичних наук, головному зберігачу фондів музею «Дрогобиччина» Марії Русин, видавцю Тарасові Шереметі.
Брошура розрахована на широке коло читачів, у першу чергу на туристів, які приїжджають до Дрогобича і хочуть дізнатися про наш край. У книзі є речі, які можуть здаватися контраверсійними. Наприклад, під час розкопок на території солеварні знайшли речі, які пов’язують з археологічною культурою фракійського гель штату ( 5 ст. до н.е.), що дозволяє припустити: у Дрогобичі сіль добували у часи, коли ще Рим був маленьким містечком. Вважається, що на Дрогобицькій солеварні виробничий процес ніколи не зупинявся, починаючи з 1250 року. Однак, достовірного документального підтвердження цьому немає, – розповів автор видання Назарій Юрчишин.
Коли слово взяв кандидат історичних наук, начальник управління культури та розвитку туризму Дрогобицької міської ради Володимир Ханас то зазначив, що історія дрогобицької солеварні бере початок з княжого періоду. Дуже важливо показати нашу первинну історичність, тягніть державотворчих процесів, адже це – самоусвідомлення, платформа, на базі якої маємо розвивати національну ідею, ідею створення сильної української державності.
Про нинішній стан справ на дрогобицькому солевиварювальному заводі розповів директор підприємства Олег Петренко. Підприємство збільшує потужності виробництва, одним з напрямком розвитку є популяризація та продаж елітних сортів солі. Однак підприємство потребує потужних інвестицій у розвиток, є загроза, що Фонд держмайна виставить його на аукціон.
Нагадаємо, дрогобицький солевиварювальний завод є унікальним підприємством, яке пережило століття і продовжує виварювати сіль за автентичною середньовічною технологією: виробництво тут засноване на випарюванні природних неочищених розсолів у черенах. Завод – найстаріше діюче підприємство в Україні та одне з найстаріших – у Східній Європі, має статус культурної спадщини обласного значення.