Розповідь про ікону “Вознесіння” I пол. XVIII ст. зі збірки музею “Дрогобиччина”
Музей “Дрогобиччина” вітає зі світлим празником Вознесіння Господнього і дарує розповідь про ікону “Вознесіння” I пол. XVIII ст. зі збірки музею “Дрогобиччина”.
Через 40 днів після Воскресіння Ісус Христос вознісся на небо. З усіх авторів Нового Завіту найбільше Лука описує Вознесіння Ісуса. У Дії 1:9-11 розповідається про те, як Ісус “піднявся і зник у хмарі”. У Євангелії від Луки(24:50-51) і Діях 1:12 вказується, що ця подія сталася недалеко від Вифанії, на схід від Єрусалиму, на Оливній горі. Вперше про святкування Вознесіння на 40-й день після Великодня згадується в “Апостольських постановах” близько 380 р. У середині IVст. імператриця Олена вирішила спорудити на честь Вознесіння храм на Оливній горі. Відтоді поширилося вшанування цього свята і тема Вознесіння знайшла своє втілення у мистецтві. У Галереї сакрального мистецтва музею “Дрогобиччина” зберігається неповторна ікона “Вознесіння” I пол. XVIII ст. з празничкового ряду церкви св. Миколая села Комарники (Турківський район).
У центрі композиції видно Оливну гору. Над нею у сяйві хмарин, що мають форму півкруга, зображений Ісус, який злітає, в повний ріст, з розведеними в обидва боки руками. Подія вознесіння Христа супроводжується надприродними явищами, які символізують перемогу над смертю: появою над Богоматір’ю та апостолами хмари, яка взяла Ісуса. Всі присутні у підніжжі гори з острахом та здивуванням споглядають за сходженням Христа до неба, при цьому молитовно складають руки. Кольорова гама ікони виконана у яскравих барвах, які символізують радість від того, що Ісус, завдяки вознесінню, піднявся над усіма, щоб наповнити все (Ефесіян 4:10), прийняв “ім’я, яке вище над всяким іменем”. На давніх іконах “Вознесіння” бачимо Христа у сяйві, яке несуть ангели. Ікона з Комарників своєрідна тим, що не має зображень ангелів, які традиційні для сакральних сюжетів на цю тему . Очевидно, в такий спосіб автор хотів акцентувати увагу саме на моменті містичного сходження Сина Божого до неба та показати, що для Христа вознесіння було необхідним, щоб Він вступив у “небесну славу” і буде сидіти праворуч Отця у мандорлі. Присутність Богоматері між усіма апостолами є свідченням таїнства материнства, яке впродовж часів зростає . Зображення Богородиці у порівнянні з апостолами у різнобарвних одежах дуже просте, але витончене, виокремлене іконописцем, який композиційно помістив її у центрі Божого народу, що молиться, виражаючи благословенну надію в очікуванні другого приходу Месії. Апостоли бачать відхід на небо свого улюбленого учителя й спасителя світу, а Богородиця, яка стоїть посеред апостолів, простягає свої руки, як знак молитовного заступництва. Оливна гора нагадує інші гори, де Бог являвся людям (Синай, Тавор, Гору блаженств). На Оливній же горі Христос передав апостолам відоме пророцтво й науку про його другий прихід (Мт.24, 4-46, Лк 21, 5-36). Автор ікони подає свій твір для усіх вірних як сумне прощання і, водночас, – як велику надію на повернення та його очікування.
Леся Косаняк, зав. відділом сакрального мистецтва музею “Дрогобиччина”.