Про дрогобицьку ікону Святого Миколая Деісісного чину ( «Моління») XVст., створену для церкви Воздвиження Чесного Хреста
У той час, коли діти з нетерпінням чекають подарунків, дорослій аудиторії пропонуємо пізнати одну із найдавніших місцевих сакральних пам’яток – образ “Святий Миколай” з Деісісного чину («Моління») XVст., створений для дерев’яної церкви Воздвиження Чесного Хреста.
19 грудня (за юліанським календарем) християни східного обряду вшановують пам’ять святого Миколая Чудотворця, єпископа Мирлікійського, який помер у цей день, приблизно у 345 році.
Письмових джерел про життя святого Миколая збереглося мало. Основними є перекази святого Андрія Критійського (VII ст.) та монаха-студита Івана з Константинополя (V ст.). Вони описують діяння святого Миколая – Чудотворця, який допомагав бідним у скруті на суші й на морі, у в’язницях та в лікарнях. Навіть сьогодні з мощів святого витікає цілюще миро, яке зцілює багатьох немічних.
Святитель Миколай є патроном моряків, подорожуючих, воїнів та торговців, покровителем дітей та студентів. Деякі з легенд про святого Миколая засновані на вчинках одноіменного абата з монастиря Сіон, поблизу Мири, пізніше – єпископа Пінари († 564), проте приписуються св. Миколаю.
Вшанування Миколая Чудотворця розпочалося тоді, коли цар Юстиніан І (527—565) збудував на його честь церкву у Царгороді.
В Україні святитель Миколай є найкультовішим між усіма святими і велика кількість храмів на теренах нашої землі збудовані саме на його честь. Поширення імені «Микола» свідчить про бажання батьків мати святого Миколая небесним покровителем своїм дітям. Із святом Миколая також пов’язана давня традиція: дарувати у надвечір’я його празника подарунки.
Кожна українська церква має ікони святого Миколая і вони вважаються найчисленнішими, після ікон Матері Божої.
Дрогобицькі ікони Деісісного чину ( «Моління») XVст., створені для церкви Воздвиження Чесного Хреста, є найстарішими українськими місцевими мистецькими пам’ятками. Серед збережених нині шести зображень цього Деісіса окреме місце належить іконі «Святий Миколай». На жаль, ікона Богородиці цього чину Моління втрачена, проте, збереглися традиційно розміщені за нею архистратиг Михаїл, святий апостол Петро, а наступний – святий Миколай. На іконі він зображений в повний ріст, розвернутий, у напрямі до Спасителя, на три чверті праворуч. Правою рукою святий Миколай тримає закрите євангеліє, ліва рука святителя притиснута до грудей в жесті застереження. Лик його змодельований так, що чітко проглядаються мішкоподібні тіні під очима з легко розбіленими світлами під ними. Одежі святого Миколая вирізняються тенденційною спрямованістю до декоративності, яка проявляється не стільки в колориті, скільки в захопленні орнаментикою. Це відчутно і в трактуванні форми, і в барвах цієї ікони. На поземі твору виростають хвощеподібні пишні кущі із червоними ягідками. Обрамлена ікона «Святий Миколай», як і всі зображення цього Деісісу, червоними полями з невибагливими чорно-білими орнаментами, які контрастують із зеленим тлом. Мажорна піднесеність чину «Моління» XV ст. згодом поєдналалася з тим візерунчатим символізмом, який був створений монументалістами у наступних століттях на стінах церкви Воздвиження і стали повним ансамблем іконопису та стінопису цієї унікальної дрогобицької святині.
Ким були автори цих живописних робіт, чи місцеві майстри, чи приїжджі, невідомо. Але їх твори говорять про смаки й естетичні вподобання середньовічних дрогобичан. Оригінальність та висока фаховість авторів ікон дрогобицького Деісіса свідчать про непересічність майстерні, що їх створила.
Л. Косаняк, зав.відділом сакрального мистецтва музею “Дрогобиччина”.