При Координаційному центрі Дрогобицької територіальної громади працює група психологів, яка надає підтримку особам, які потерпіли від російської агресії

Війна б’є по психологічному стану і дорослих, і дітей. Навіть якщо ви робите вигляд, що все добре, діти переймають вашу тривожність.

У відносно безпечних регіонах ситуація теж критична. Постійні повітряні тривоги, тисячі переляканих внутрішньо переміщених осіб, нерозуміння майбутнього — з таким стресом може впоратися навіть далеко не кожен дорослий. Тож як підтримати та заспокоїти дитину.

Поради психолога, як говорити з дітьми про війну:

• Дітям будь-якого віку дуже важливо відчувати безпеку. Про те, що відбувається, варто говорити з дитиною тому дорослому, який найбільше зберігає спокій. «Дорослий» дорослий у цій ситуації — найкраща опора для дитини.
• Дітям важливо дати зрозуміти: «Я поруч з тобою. А ще поруч з тобою є близькі люди», покажіть їм, що вони не самі, що разом з ними таку ситуацію переживає багато людей. І разом вони значно сильніші.
• Поговоріть з дітьми про безпеку. Де вона може зустрітися з вами або іншими родичами; де переховуватися, якщо буде втрачено мобільний зв’язок; не сперечатися з дорослими та слідувати за тим, хто відповідальний за безпеку.
• Розкажіть дитині: « Що треба робити під час повітряної тривоги? Що робити, якщо загубилися?» Пояснюйте все це дітям. І будуйте плани поведінки у ризикових ситуаціях. Діти — це маленькі дорослі. Залишати їх непоінформованими — погана ідея.
• Обговоріть з дітьми їхні страхи та почуття. Дайте ім’я страху, а якщо є можливість — то намалюйте його. Візуалізація страху — один із найефективніших методів боротьби з ним, дайте дитині можливість самій прийняти рішення, що зробити з малюнком.
• Обіймайте дитину. Тілесний контакт допоможе знизити рівень напруги та допомогти дитині заспокоїтись, залишитись на рівні діяльності. Можна спробувати одну з вправ:

– «Обійми метелика» – дитина обіймає свої плечі двома руками і може себе похлопати по плечах;

– «Водоспад» – дорослий підходить до дитини і руками погладжує з плеч і до поясу, наче знімаючи щось з плеч;

– «Кокон» – права рука дитини обіймає ліве плече, а ліва рука живіт.

• Говорити дитині: «Я бачу, що ти хвилюєшся. Я теж хвилююся і це нормально».

Показати, як саме дорослі переживають ці почуття, як справляються зі своїм страхом. Стан, у якому дорослі говорять з дитиною, важливіший за слова, якими вони говорять. Дитина має бачити, що дорослий стабільний. Так, він має право на свої почуття. Дорослий хвилюється, переживає, співчуває, але він залишається стабільним — для дитини це найважливіше. Страх втрати контролю — найбільший для дитини після страху втрати близької людини.

• Підлітків важливо навчати, де шукати перевірену інформацію, ділитися джерелами. Треба перебувати в постійному довірливому діалозі, обмінюватися думками — це найважливіше у стосунках з підлітками, зокрема коли говоримо про війну.
• Якщо ви бачите тривожні сигнали, можна спробувати дати раду самим, у першу чергу повернути чітке дотримання щоденних ритуалів: сну, прогулянок, прийомів їжі. Коли є ознаки, що дитина налякана, грайте в ігри та виконуйте з дитиною заспокійливі вправи (малюйте, ліпіть з пластиліну, грайте у слова, настільні ігри).
• Не можна говорити про загиблих, що вони «заснули», «пішли», бо це може нав’язати страх, що спати — означає померти. Треба казати як є — людина померла, якщо дитина про це питає. Діти розуміють, що життя закінчилося. Із 4–5 років вони починають ставити ці запитання, це вікова норма. Говорячи з дітьми про смерть, важливо повертати їх у точку безпеки. Завжди закінчувати цю розмову словами: «Ти тут у безпеці і я у безпеці. Ми знаємо, що робити, щоб подбати про себе».
• Якщо загинув хтось із близьких — важливо, щоб з дитиною залишався стабільний дорослий. Саме завдяки цій людині дитина може відчувати, що її дитячий світ не розвалився повністю. Сказати: «Я бачу, як тобі погано. Мені теж важко. Ти можеш плакати, ти можеш горювати, я буду з тобою». Говорити про те, що відчуває дитина. Спираючись на  стабільного дорослого дитина може вийти і без допомоги психолога.

Коли поруч з дитиною немає нікого, хто може підтримати, коли дорослим самим настільки важко, що вони не можуть впоратись із втратою, потрібно звернутися до психолога.

ДМЦСССДМ