Першим до нас приходить слово
Є у нас предмет чудовий –
Урок української мови.
Ласкаво просимо ми вас
На свято рідної мови до нас!
21 лютого у Міжнародний день рідної мови класний керівник 4-Б класу гімназії №15 імені Степана Бандери провела свято, яке є і спільним, і водночас вузько родинним для людей, яких об`єднала спільна історична доля.
Першим до нас приходить слово. З колисковою материнською піснею, тихою казкою, доброю ласкою. Мама, тато, баба, киця, ляля – лепече дитина. Які дивні перші слова. Які прості й милі слова першої колискової.
Найбільше і найдорожче добро в кожного народу – це його мова, ота жива схованка людського духу, його багата скарбниця, в яку народ складає і своє давнє життя, і свої сподіванки, і розум, і досвід.
В нас українська мова промениста,
Доступна й лагідна, весела і дзвінка.
Багата, як земля, джерельно-чиста
І тепла, наче мамина рука.
Школярі розказують чим для них є українська мова.
Рідна мова!.. Вона неповторна, співуча, бо увібрала в себе шум смерек, гомін пшениці і хвилі Дніпра, запах квітів і трав. Переткана червоною калиною, хрещатим барвінком, вишневим цвітом, запашною рутою – м’ятою, вона здатна творити дива. Бо хоч слово вмирало з голоду, переслідувалось і заборонялось, але вистояло. Вистояло і відродилось, воно «знову оживає і сміється знову», хвилює найтонші струни людського серця.
Слово – це найтонший різець. Здатний доторкнутися до найніжнішої рисочки людського характеру. Вміти ним користуватися – це велике мистецтво. Словом можна створити красу душі, а можна й спотворити її. Тож оволодіваймо цим різцем так, щоб з-під наших рук виходила тільки краса.
Мова – така ж жива істота, як і народ, що її витворив. І коли він кине свою мову, то вже буде смерть його душі, смерть усього того, чим він відрізняється від інших людей. Відберіть у народу все – і він усе зможе повернути, але відберіть мову, і він ніколи більше не створить її, нову батьківщину навіть зможе створити народ, але мову – ніколи: вмерла мова в устах народу – вмер і народ.