«Не зміг би дивитися в дзеркало» – нацгвардієць розповів про свою найважчу місію на фронті
“Позиційні бої, що точаться на фронті затяжні й виснажливі. Тому найважливіше зібрати волю в кулак і залишатися стійким попри все», – так починає розповідь гвардієць 2 Галицької бригади Михайло Онишків. Він разом з побратимами обороняв Покровськ.
Чоловік не приховує, що було важко. Ворог намагався всіма силами перебити шляхи забезпечення наших підрозділів. То ж доводилося долати різні труднощі.
– Бувало, що воду бачиш, а вийти за нею не можеш, бо ворожі дрони постійно перебувають у небі над позицією. А може і вода бути отруєна. Таке теж бувало, що росіяни скидали отруєну воду, – пригадує Михайло.
В тяжкі моменти рятувала внутрішня сила і ті навички, які здобув під час навчання. Траплялося й таке, що в розпалі бою хтось із побратимів впадав у відчай. Михайло був старшим позиції і підтримував побратимів.
– Переживав трохи, коли помітив, що у товариша почалася паніка. Нас штурмували з різних боків. Було гаряче. Дуже. Нас коригували по рації. І важливість кожного пострілу зростала дуже стрімко. На довгі пояснення чи вмовляння не було часу. В такі моменти важлива кожна секунда. Треба було привести побратима до тями. Втратити самовпевненість може кожен. А він – молодець, що зумів взяти себе в руки. Тоді ми відбились, – розповідає гвардієць.
Був ще один випадок, який для Михайла став особливим. Під час одного з виходів за тілом полеглого побратима гвардійців засік ворожий дрон. Російський пілот почав за ними полювання. Відрізок шляху пролягав по відкритій місцевості, дзижчання смертельного безпілотника ставало все гучнішим.
– Він вже був практично над нами. Ми навіть чули, як він заходить в піке. В якусь мить все обірвалося. Ми йдемо і бачимо, що він впав у кущі. Блимає там і сигналить. Переконаний, що це Бог нас прикрив і врятував, – говорить Михайло.
Але найважчою задачею для чоловіка стала не оборона позицій. Евакуювати тіла полеглих побратимів – місія важка, небезпечна, але благородна. Михайло каже, що для нього це моральна потреба. Проявлену мужність оцінило командування – гвардійця нагородили відзнакою «За доблесну службу».
Хай навіть «на щиті», але ці воїни мають повернутися додому. Я би не зміг дивитися в дзеркало, якби не спробував допомогти їх повернути і дати рідним можливість достойно поховати героїв. Іноді дійсно немає можливості забрати тіла через постійні обстріли. Але, коли з’являлася можливість, я розумів, що її треба використати, повернути хлопців, навіть з ризиком для себе”, – розповідає Михайло Онишків.
Гвардієць каже, що на фронті дуже допомагає віра. Чоловік впевнений, що Бог його береже.
– Бувало що і свист куль чув над собою, і під час прильотів рахував відстань до себе. І здавалося, що наступна міна вже моя, а вона не розриваючись заривалась в бруствер поряд. З собою в плитоносці я носив вишиту мамою ікону Христа. Це був мій оберіг. Я в це вірив, і мені вона додавала сил, – розповідає нацгвардієць.
Михайло Онишків до війни був будівельником. З побратимами йому випала доля воювати на Покровському напрямку. У цих боях він проявив себе, як відважний і надійний захисник. Мужньо тримав позиції, без вагань брався за найтяжчі завдання (евакуація тіл полеглих побратимів). Після повернення з ротації продовжує служити в лавах Нацгвардії, зокрема в підрозділі 2 Галицької бригади НГУ в Дрогобичі. За виявлену мужність удостоєний нагороди “За доблесну службу” від командуючого Нацгвардії.
За матеріалами 2 Галицької бригади НГУ