Музей “Дрогобиччина”: Вшанування пам’яті святого Стефана.

Каменування Стефана 9 січня (за юліанським календарем), на третій день після Різдва християни східного обряду вшановують пам’ять святого Стефана. Здавна у східному та західному обрядах празник цього мученика відзначали на другий день після Різдва. Та згодом у Східній Церкві запровадили звичай святкувати наступного дня після народження Христа Собор Пресвятої Богородиці. Тому вже в VII ст. празник вшанування архідиякона Стефана було перенесено на третій день різдвяних свят. Східна Церква у своїх богослужіннях прославляє святого Стефана і надає йому потрійний титул, називаючи апостолом, архідияконом та першим мучеником за Христову віру. Апостолом – за старанне служіння Богу та здатність творити чудеса ( зцілювати хворих). Архідияконом – бо, сповнений Духа Святого, він був вибраний апостолами головним серед семи перших дияконів ( Діян. VI, 5). Мучеником – бо він перший із 70 Христових учнів прийняв юдейську страту – забиття камінням ( Діян. VII, 58-60). «Діяння апостолів» описують події того дня, коли загинув мученик Стефан. Він, як і Христос постав перед судом Синедріону, оскаржений фальшивими свідками, проте мужньо визнав Христову віру, через що його вивели за місто і закидали камінням на смерть. Святий Стефан, як і Христос перед смертю молився за своїх ворогів. Свідком його катувань став юнак Савло, пізніше — апостол Павло. Святий Августин сказав: «Якщо б Стефан не молився, то Церква не мала б Павла». Вшанування мученика Стефана, як і всіх апостолів розпочалося вже у IV столітті. Найдавніше зображення його є на мозаїці церкви Сан-Лоренцо-фуорі-ле-Мура у Римі (IV ст.), де святий виконаний в повний ріст, молодий, безбородий, одягнений у дияконські одежі – далматику та орар. В руках апостол Стефан тримає Євангеліє та пальмову гілку – символ мучеництва. Цікаво, що іконографія святого Стефана розвивалася у двох напрямах. З одного боку, його зображали, як «людину, сповнену віри і Духа Святого». За цією філософією Стефан, разом із Христом та апостолами здійснював на небесах Божественну літургію, тому цей святий мав вигляд родоначальника всього дияконського чину. З іншого боку, Стефан прославлявся, як перший мученик, котрий постраждав за Христову віру, тому часто іконографічні варіанти зображали момент страти апостола. Саме так він виконаний на предельній іконі «Каменування святого Стефана» поч. XVIIIст. з церкви в селі Комарники на Турківщині. Мученик зображений першопланово і стоїть на колінах із розведеними в боки руками, здаючись і уповаючи на Бога. Святий розвернутий на три чверті праворуч, у напрямі до Христа, який явився у хмарах і простягає корону Стефанові, що є символом величі, безсмертя та вічності. Одягнений архідиякон у білий підрясник, прикрашений вишиванкою, та зелений стихар, який символізує спасіння, а поверх нього – світлого кольору орар. Позаду Стефана видно трьох чоловіків, які кидають у нього каміння. Одежі їхні вохристі та темно блакитні, прості, подібні до свиток українських селян. Автор ікони (на жаль, невідомий) зумів передати у своєму творі весь побутовий колорит, людські взаємини, побудовані на конфлікті. Художник трансформував реально знайому йому подію з життя у релігійний сюжет, надаючи своєму зображенню особливої символічності. Щоб підкреслити походження ікони, він намалював гірський пейзаж на задньому плані, скопіювавши реальний комарниківский краєвид.

Леся Косаняк, завідувачка відділу сакрального мистецтва музею «Дрогобиччина».