Музей “Дрогобиччина”- відділ сакрального мистецтва: Зустріч Старого і Нового Заповітів у творчості о. Василя Глібкевича.

15 лютого за юліанським календарем християни східного обряду відзначають Стрітення Господнє – одне з дванадцяти найбільших свят церковного року. Цей день символізує явлення Немовляти Ісуса світові та зустріч Старого і Нового Заповітів, вшановувати його розпочали на зламі III і IV століть . «Стрітення» означає «зустріч» або ж «радість», бо у цей день новонароджений Ісус Христос зустрівся з праведним Симеоном та пророчицею Анною, котрі впізнали у дитині нового Месію. Сталось це на сороковий день після народження Ісуса, коли Діва Марія принесла його в Єрусалимський храм для посвяти. Закон Старого Заповіту того часу постановляв, що жінка після пологів була ритуально нечистою. Якщо народився хлопець, його дозволялося приносити в храм аж на 40-й день після народження (дівчинку – на 80 день). Для очищення кожна мати мала принести до святині однорічне ягня на всепальну жертву, як знак визнання над собою найвищої Божої влади і подяки, та голуба чи горлицю – як жертву очищення від гріхів. Коли ж жінка була бідною і неспроможною придбати ягня, то мала принести лише дві горлиці (Левіт 12:1-8). Марія виконала припис Закону і принесла у жертву дві горлиці. Божа Мати не була зобов’язана до обряду очищення, бо освятилася Різдвом, та Вона в покорі сповняє закон і приносить жертву. Ісус, який мав освятити і відкупити людей, також найперше себе посвячує Богові. Як творець закону, він передусім сповняє закон. Коли родина Ісуса підійшла до храму, то зустріла блаженного Симеона. Дух Божий відкрив йому час приходу батьків Господа до храму, старець взяв Боже немовля на руки і благословив, промовляючи: «Нині відпускаєш раба Твого, Владико, за словом Твоїм, з миром, бо бачили очі мої спасіння Твоє, яке Ти приготував перед лицем усіх народів, світло на просвітлення язичників і славу народу Твого…» (Лук. 2: 29-32). Праведний Симеон напророчив Діві Марії смерть її сина на хресті, його страждання та знущання, які так «сильно зранять їй душу, що її серце, ніби пройме меч» (Лук. 2: 35). Історичний переказ свідчить, що Симеон належав до числа 72 вчителів, яких запросив єгипетський цар Птоломей ІІ (285-247) для перекладу книг Священного Писання з єврейської на грецьку мову. Цей переклад книг Старого Заповіту називається «Септуагінта» – переклад «Сімдесяти» і дотепер використовується сучасниками. Коли він перекладав текст Книги пророка Ісаї, то звернув увагу на речення: «Діва в утробі прийме і народить Сина» (Іс. 7: 14). Перекладач вирішив виправити слово «діва». Народити дитину може жінка, а не діва. Як тільки він хотів написати слово «жінка», з’явився ангел, перешкодив йому і сказав: «Ти не помреш до того часу, доки на власні очі не побачиш виконання пророцтва Ісаї». Завершивши переклад, Симеон довгий час служив священиком у Єрусалимському храмі, очікуючи народження Дівою Сина Божого, та свого упокоєння у Бозі.

Вважається, що в час народження Христа праведнику було приблизно 300 років. При зустрічі з Ісусом, якого йому нарешті судилося побачити, старець зрозумів слова ангела і сповістив, що це Немовля народилося для спасіння людей. Іконографія теми «Стрітення» склалась на основі розповідей євангеліста Луки, її найдавніше зображення датується 432-440 роком і збереглося до наших днів на мозаїці базиліки Санта Марія Маджоре (Рим, Італія). В Україні найдавнішим зразком є фреска «Стрітення» ХІІ ст. з Кирилівської церкви Києва. Основою давніх зображень є момент передачі Богородицею Дитинчати на руки Симеону, за плечима Богоматері традиційно стоїть Йосиф Обручник. Існує два варіанти зображення місця дії Стрітення: Симеон зустрічає Святе Сімейство на порозі храму, або ж, Стрітення відбувається перед престолом. У Галереї сакрального мистецтва зберігається унікальна ікона «Стрітення» 1740 року, створена о. Василем Глібкевичем для дрогобицької церкви Святої Трійці (давньої). Вибір теми «Стрітення» у боковому вівтарі цього храму був автором запланований. Оскільки в іконостасі домінувала тема триєдиності Бога, а, відповідно, – тема Богоявлення, яка з першої половини XVII ст. була зображена на храмовій іконі, то ілюстрація сорокового дня від Богоявлення на центральній іконі вівтаря, виконана о. В. Глібкевичем, дозволила йому продовжити і розширити програму усього іконопису цієї святині і показати цілісний і продуманий ансамбль іконостасу і бокових вівтарів інтер’єру церкви.

Звернення до теми «Стрітення» замовниками ікони вказує на особливе вшанування цього празника у святотроїцький парохії, а також на намагання найбільш досконало оздобити інтер’єр храму, вказуючи на високоосвіченність та висококультурність дрогобицьких заможних міщан того часу. Центральна ікона «Стрітення» була офірувана парафіянкою святотроїцької церкви, дружиною дрогобицького війта. Домовленість з о. Василем Глібкевичем про це замовлення була невипадкова. Передусім, велику роль зіграли родинні зв’язки – автор ікони був одружений із дочкою війта Терезою Ендричковою. Також, не менш вагомим був той факт, що о. Василь Глібкевич на той час уже був професійним іконописцем, а високий фаховий рівень малярства ікони “Стрітення” незаперечний, хоча вона належить до раннього періоду творчості майстра. О. Василь Глібкевич дуже творчо відобразив і богословський зміст Стрітення – зустріч Старого і Нового Заповітів. У центрі композиції Богоматір простягає Симеону Боже Дитя, яке є символом Нового Заповіту. Праведник приймає Його на руки, покриті пеленами, як велику Святиню. Найбільшим апофеозом є момент передачі Дитини, коли мати віддає свого первістка, здавалося б, чужому, незнайомому старцю, символізуючи жертву заради людства, уособленням якого є Симеон. Отець Василь Глібкевич досить характерно надає настроєвості своєму творові. Автор підсилює відчуття напруги, важливості події, що відбувається, за рахунок розвороту голови старця у протилежний від події бік. Також, іконописець особливо зображає жести рук і Марії і Симеона. Перша – ніби не хоче віддавати Дитя, інший – з острахом його приймає. Символічно невідворотність моменту підсилює постать Йосифа на задньому плані ікони, який відвернувся від події і вслід за ним сколихнулося полум’я свічки, в його руці. Очевидно, в такий спосіб художник повідомляє про те що спочатку праведник має признати в Немовляті Месію, а потім повинен померти. Напруга присутня також тому, що, згідно з оповідями від Луки, праведний Симеон при зустрічі передбачає Богородиці її майбутню жертву і терпіння задля Ісуса. Зображення свічки у руці Йосифа символічне – зазвичай празник Стрітення ми святкуємо зі свічками, які були вперше введені у звичай VI ст., коли Ікалія – жінка багатого римського урядовця збудувала між Єрусалимом і Вифлиємом церкву в честь Богородиці і там на 40-ий день після Богоявлення запалювала їй свічки . Вони і сьогодні означають світло, яким є сам Ісус Христос. На наших теренах освячені на Стрітення свічки ще називають «громничими», що захищають наші оселі від грому та блискавки. Вибір саме таких символів був задуманий автором, підкреслюючи значущість події, як і символічне зображення хлопчика, який несе в кошику жертву – пару голубів та горлиць. Цей образ розповідає, що свята Родина була небагатою, проте, це не завадило їй виконати закон. Майстер ікони використав принцип зворотньої перспективи, коли зобразив хлопчика праворуч на першому плані свідомо зменшеним, щоб підсилити важливість сприйняття зустрічі – Матері, Дитятка і праведного Симеона. На іконі присутній образ праведної Анни на задньому плані праворуч. Вона з цікавістю спостерігає за подіями і зображена на фоні червоної завіси, яка символізує єдність двох заповітів. Події відбуваються не на порозі, а всередині храму, про що свідчить задній план ікони, який іконописець виконав, як імітацію інтер’єру святині, майстерно створивши рельєфний тло-світ. Симеон стоїть на півкруглому двоступінчатому амвоні, що має особливий сенс, адже святилище, де здійснюється Тайна Євхаристії, також є вищим від загальної площі храму, бо Царство Боже є горішнє, а життя мирське – земне. Створюючи ікону «Стрітення», о. Василь Глібкевич мав за мету передати світло і радість від очікування зустрічі з Господом та донести ці почуття до кожного віруючого, для художника було важливо, щоб кожна людина також зустріла Бога з чистим серцем, з надією та вдячністю.

Леся Косаняк, завідувачка відділу сакрального мистецтва музею «Дрогобиччина».