Музей “Дрогобиччина”: Про ікону “Свята родина”

Різдво Христове 25 грудня (за григоріанським календарем) християни західного обряду відзначають Різдво Христове, а 7 січня (за юліанським календарем) його святкують у східному обряді. Християни всього світу (з різницею у 12 днів) велично вшановують цю подію – народження Ісуса Христа від Діви Марії у Вифлеємі, бо переконані, що Ісус Христос був посланий Богом на землю задля спокутування гріхів і спасіння людства. Ім’я Ісус у перекладі з юдейської означає «спасіння», отже, з Різдвом Христовим у світі появився Спаситель. Про цю важливу подію в історії Церкви детально розповідається в Євангеліях від Матвія та Луки, а також – у християнських переказах. Вони свідчать, що Ісус Христос народився в часи правління імператора Августа в юдейському місті Вифлеєм. Було оголошено про перепис населення і для цього сім’я теслі Йосипа Обручника з Назарету, разом з іншими, мала бути присутньою у Вифлеємі. Всім прибулим не вистачило місця, тому родина була змушена заночувати в печері, яка використовувалася для худоби як прихисток в негоду. У цей момент у Марії почалися пологи, а Вифлеємська зірка звістила цю новину мудрецям зі Сходу. Першими вклонилися народженому Христу пастухи, яким дав знати про Різдво янгол. Східні волхви шукали дорогу до народженого Месії, про що розпитували в Єрусалимі у царя Ірода, та стривожили його. Цар дізнався від придворних книжників та первосвящеників, що згідно з пророцтвом, Спаситель мав народитися у Вифлеємі. Туди Ірод відправив мудреців та просив дізнатися про все і йому доповісти. Мудреці – три царі зі Сходу – знайшли Ісуса і принесли Христу дари: золото, ладан і смирну. Попереджені уві сні мудреці, повернулись додому іншою дорогою, щоб не наражати народжене Немовля на небезпеку. Цар Юдеї Ірод довідався про це і видав указ стратити всіх хлопчиків віком до 2 років. Христос дивом  врятувався від смерті, бо ангел явився Йосипу, наказав втікати з родиною до Єгипту і перебувати там аж до смерті Ірода. Єдиної дати святкування народження Христа віддавна не існувало, її ототожнювали і тісно пов’язували з темою «Богоявлення». Свідченням появи Бога на Землі, крім Різдва, вважалися поклоніння трьох мудреців, Хрещення Христа, чудо в Кані Галилейській, чудесне розмноження хліба, і навіть – воскресіння Лазаря. Вперше «Різдво Христове» від «Богоявлення» відокремила і почала святкувати церква західного обряду. Кульмінацією цього свята стала урочиста літургія, яка служилася в Святий Вечір. Пізніше у східній традиції, стала правитися літургія Василя Великого. Після служби всі християни збиралися родиною на святу вечерю, де головними атрибутами були особливі страви, вертеп, вистави, ярмарки, різдвяні колядки та ялинка. Цей період священного піднесення спонукав християн та усіх людей доброї волі здійснювати милосердні вчинки. Найбільш ранні зображення подій Різдва Христового були створені ще першими християнами в римських катакомбах, вони ілюстрували появу на світ Спасителя, бо це стало важливою подією в історії Церкви. Вже більш пізнє візантійське мистецтво виробило усталену іконографію Різдва Христового і серед найбільш популярних взірців слід назвати мозаїку в монастирі Хосіос Лукас (Фокіда, Греція, 1030-?р.), ікону XII ст. з монастиря Синаї, фреску XIV ст. з церкви святих Якима і Анни монастиря в Студениці (Сербія). З Візантії іконографія Різдва Христового поширилася в українських землях. У загальних рисах центральними зображеннями були фігури Божої Матері та Богодитини – Христа, які лежать в печері (вертепі) – місці, де згідно з Євангеліями, народився Господь. У Галереї сакрального мистецтва зберігається цікава ікона невідомого художника «Свята Родина» сер. XVIII ст. Інша назва цього твору – «Різдво Христове». У центрі композиції ікони, першопланово, видно маленького Ісуса, вкладеного на білі пелени, які є символом божественості Дитятка. За Ісусом видно постаті Його батьків. Праворуч дещо збільшеною і значущою зображено Богородицю, яка схилилася над Немовлям із молитовно складеними біля грудей руками. Одягнена Марія в яскраво-червону туніку, яка символізує момент урочистості. На голові Богоматері автор зобразив нетрадиційний покров вохристого, земного кольору, що засвідчує невідворотність майбутніх подій. Дитині, яка народилася, і з радістю споглядає на своїх батьків, судилося вмерти, тому символом смутку є синій мафорій, накинутий на плечі Пречистої, він одночасно є Божою підтримкою для матері. Особливо автор виконав образ Йосипа на іконі ліворуч. Апокрифи свідчать, що диявол, який спокушав Обручника і вносив в душу сумніви, змушував його дуже страждати. Тому на іконі Йосип ревно молиться, схрестивши руки на грудях, як під час Святого Причастя, та, вклонившись, приймає появу Дитятка. Одягнений Обручник у темнокоричневий хітон як символ того, що Ісус є наполовину людиною. Твір «Свята Родина» наповнений емоціями ніжності, радості, благодаті, які поєднуються з відчуттям тривоги та смутку. Так невідомий художник передав момент довгоочікуваної появи дитини для батьків та народження Спасителя для усього людства.

Леся Косаняк, завідувачка відділу сакрального мистецтва музею «Дрогобиччина».