Музей “Дрогобиччина”: Антін Петрушевич – священик, науковець, колекціонер, до 200-ліття від дня народження..
Цьогоріч виповнилося 200 років від дня народження Антонія Петрушевича (1821-1913) – постаті талановитої, всебічно обдарованої і вельми неординарної як на свій час.
На вибір життєвого шляху та формування наукових зацікавлень майбутнього вченого великий вплив мав батько. Отець Степан Петрушевич був парохом села Добряни (поблизу Стрия) і належав до найосвіченіших людей свого кола – займався літературною діяльністю, був одним із перших перекладачів «Слова о полку Ігоревім».
Невдовзі після успішного закінчення Львівського університету, де студіював філософію та богослов’я, Антін Петрушевич був рукоположений у священичий сан. Він зумів стати почесним каноніком, керівником митрополичої консисторії в соборі Святого Юра у Львові та отримав призначення охоронця і бібліотекаря митрополичого архіву.
У період «Весни народів» отець Антоній став одним із лідерів національного відродження в Галичині – співзасновником Головної Руської Ради і «Галицько-Руської Матиці», одним із найактивніших учасників «Собору руських вчених» у Львові.
Він займав і державні посади – був послом до Галицького Сейму, де обстоював права української мови, та послом Австрійського парламенту.
Як писав І. Франко, А. Петрушевич використовував «своє посольство у Відні… більше як наукову експедицію, працюючи у віденських бібліотеках, ніж як політичну задачу», адже найбільшу славу А. Петрушевич здобув як науковець – історик, археолог, лінгвіст, етнолог, фольклорист…
Не будучи професійним вченим, він добився чималих здобутків – був автором близько 200 друкованих праць переважно з історії та археології Галичини й української церкви, докладаючи чимало зусиль для пошуку й публікацій історичних джерел, фольклорних та лінгвістичних пам’яток.
З його іменем пов’язані перші польові археологічні дослідження літописного Галича та Львова, а також публікації про Збруцького ідола і Михалківський скарб, які стали резонансними археологічними знахідками ХІХ століття. Багато часу своєї діяльності присвячував охороні пам’яток історії та культури.
Тогочасний науковий світ належно оцінив інтелектуальний доробок галичанина, надавши йому членства наукових академій у Кракові, Празі, Петербурзі та Бухаресті, почесного докторату історії Київського та Одеського університетів.
Антін Петрушевич став одним із найкращих колекціонерів та знавців минулого Галичини. Свою «великанську біблїтеку», яка налічувала 120 тис. примірників, він у 1885р. заповів Народному Дому у Львові, добре розуміючи його роль у культурно-освітньому житті українців. Книгозбірня стала окремим розділом із назвою «Музей Петрушевича» у складі бібліотеки Народного Дому і була доступною для загального користування: «На то даю мои книги, рукописи, монеты, достопамятности, щобы мой народъ учился мыслити, учился духовному труду…».
Науковець цілеспрямовано створював також і музей для Народного Дому, де планувалось відкриття археологічного, природничого, нумізматичного відділів та картинної галереї. Лише у 1904 р. Археологічний музей було відкрито для відвідувачів. Тут експонувались унікальні археологічні знахідки зі Львова, княжого Звенигорода, Галича та Бубнища. До речі, цю археологічну колекцію, яка була чи не найкращою і найчисельнішою у Львові, А. Петрушевич почав збирати ще у 1848 році.
Як зазначав відомий історик І. Крип’якевич, А. Петрушевич на професійному рівні займався історичною наукою, увівши в історіографію Галичини багато невідомих до того часу джерел. Його головною історичною працею більшість дослідників вважають «Сводную Галицко-Русскую летопись», яка охоплює історичний проміжок з 1600 до 1800 років. Перший том «Сводной Галицко-Русской літописи съ 1600 по 1700 годъ» був опублікований Петрушевичем у 1874р. Після цього вийшли друком ще два, присвячені XVIII століттю.
У фондовій збірці музею «Дрогобиччина» зберігається «Сводная Галичско-Русская Летопись с 1772 до конца 1800 года» (частина ІІ), видана у Львові у типографії Ставропігійського інституту у 1889р. Цікаво, що ця книга раніше зберігалася у бібліотеці монастиря оо. Василіян в Дрогобичі, про що свідчить відтиск печатки. Автор своє видання «с благоговением» присвятив «Блаженной памяти великодержавной імператрице Маріи Терезіи і вседостойнішому сину ея Імператору Іосифу ІІ…», адже наукові зацікавлення Петрушевича були багато в чому пов’язані із західними впливами: європейського романтизму та політикою австрійського «просвіченого абсолютизму»…
Антін Петрушевич поєднував у своїй діяльності церковні справи та громадську діяльність, успішно встигаючи займатися наукою та колекціонуванням. І треба зазначити, що незважаючи на критику, його праці і донині привертають увагу істориків та археологів, а унікальні артефакти із його колекції прикрашають численні бібліотеки та музеї.
Зоряна Кордуба,
завідувачка відділом історії