Лауреати Міжнародної премії імені Івана Франка: Хто вони?

Ми вирішили коротко ознайомити з лауреатами найвищої нагороди в галузі гуманітаристики – людьми, які стали обличчям української науки у світі.

З 2016 року премія, яку заснував онук Франка Роланд, вручається у двох номінаціях: «За вагомі здобутки (досягнення) у галузі соціально-гуманітарних наук» та «За вагомі здобутки (досягнення) у галузі україністики». Зазначимо, що це – найкоштовніша нагорода України, попри те, що вона є недержавною.
За час існування на премію претендували 70 науковців і 6 авторських колективів з України, Австрії, Італії, Канади, Великобританії, Німеччини, Фінляндії, Іспанії, Грузії, Ізраїлю, Польщі та Сербії.

27 серпня на Дрогобиччині відбудеться IV церемонія нагородження лауреатки Міжнародної премії ім. Івана Франка 2019 року. Золоту медаль лауреата і грошовий приз у 200 тисяч гривень отримає доктор філології Міланського університету Марія Грація Бартоліні за монографію «Пізнай самого себе. Неоплатонічні джерела в творчості Г. С. Сковороди», в якій змогла побудувати цілісне та логічно впорядковане розуміння філософії Сковороди та відкрила новий етап у розумінні інтерпретації спадщини Сковороди для України і світу.

МАРІЯ ҐРАЦІЯ БАРТОЛІНІ – народилася 1980 року в місті Чезена, що в Італії. Зараз вона працює доцентом на кафедрі слов’янських мов Міланського університету, де з 2014-го року викладає старослов’янську мову і культуру, а також українську літературу. Марія Ґрація Бартоліні є членом керівного комітету Італійської асоціації україністів (AISU).

Сфера наукових зацікавлень: давнє українське письменство, українська література XVII-XVIII ст., проповіді, релігіозна та візуальна культура українського бароко.

У 2013-му році була стипендіаткою ім. родини Шклярів у Гарвардському університеті. Автор монографії “Пізнай самого себе”: неоплатонічні джерела в творчості Г. С. Сковороди (Київ: Академперіодика, 2017), «Nello stretto triangolo della notte…» Jurij Tarnavs’kyj, il gruppo di New York e la poesia della diaspora ucraina negli USA (Рим: Lithos, 2012) та понад тридцяти статей про релігійні, літературні та лінгвістичні аспекти української культури ранньомодерного часу. У 2017 році нагороджена премією Асоціації старослов’янських студій (Early Slavic Studies Association) за статтю “Judging a book by its cover. Meditation, Memory, and Invention in Early Modern Ukrainian Title Pages” (Canadian Slavonic Papers, 59, 2017, pp. 21-55).

У 2018 році лауреатом Міжнародної премії ім. Івана Франка у номінації “За вагомі досягнення у галузі соціально-гуманітарних наук” став Йоганнес Ремі, доцент східноєвропейської історії Гельсінського університету за працю «Брати чи вороги: Український національний рух та Росія, з 1840-х до 1870-х років».

ЙОГАННЕС РЕМІ – народився 28 квітня 1962 року. Доцент східноєвропейської історії Гельсінського університету, кафедра філософії, історії, культури та мистецтвознавства.

Сфера наукових зацікавлень: всесвітня історія, історія Польщі, історія Росії та СРСР, історія України ХІХ ст. Ph.D .: Всесвітня історія, Університет Гельсінкі, 14 вересня 2000 р. Ліценціат у галузі філософії: всесвітня історія. М.А. Майор-всесвітня історія; Теоретична філософія, російська мова та література.

Основні наукові праці: «Brothers or Enemies: the Ukrainian National Movement and Russia from the 1840s to the 1870s». Торонто: Університет Торонто Прес, 2016, «Ukrainan historia. Гельсінкі: Gaudeamus Helsinki University Press, 2015 (Книга); «Higher Education and National Identity. Polish Student Activism in Russia 1832-1863», Гельсінкі: Suomalaisen Kirjallisuuden Seura (Фінський літературний журнал), 2000.

У номінації “За вагомі здобутки (досягнення) у галузі україністики” лауреатом стала Ярослава Мельник, доктор філологічних наук, професор Українського католицького університету, завідувач кафедри філології Українського католицького університету, за монографію «І остатня часть дороги… Іван Франко: 1908-1916 рр.».

ЯРОСЛАВА МЕЛЬНИК – народилася 1954 року в селі Годвишня Городоцького району Львівської обл. Професор Українського католицького університету (Львів) та Українського вільного університету (Мюнхен), дійсний член Наукового товариства імені Шевченка.

Сфера наукових зацікавлень: історія української літератури ХІХ – поч. ХХ ст., зокрема франкознавство, давнє українське письменство, апокрифи, порівняльне літературознавство.

Ярослава Мельник — авторка численних наукових праць, зокрема книг: «Іван Франко й biblia apocrypha: До 150-річчя від дня народження І. Франка» (Львів, 2006), «… І остатня часть дороги. І. Франко: 1908-1916» (Дрогобич, 2006), «І остатня часть дороги. Іван Франко в 1908-1916 роках» / Вид. 2-е, вип. і доп. (Дрогобич, 2016), «Апокрифічний код українського письменства» (Львів, 2017), упорядниця вид. «Апокрифи і леґенди з українських рукописів…» у дзеркалі критики» (Львів, 2001), «Апокрифи і леґенди з українських рукописів. Зібрав, упорядкував і пояснив д-р Іван Франко» у 5-ти т. (Львів, 2006), «Іван Франко. Благовіщення. Порівняльний дослід біблійної теми» (Львів, 2009).

У 2017 році у номінації “За вагомі здобутки (досягнення) у галузі україністики” лауреатом став професор Віденського університету Міхаель Мозер за монографію «Нові причинки до історії української мови».

МІХАЕЛЬ МОЗЕР – народився 1969 року в м. Лінц, Австрія. Професор мовознавства Інституту славістики Віденського університету, дослідник української мови. Професор Українського вільного університету в Мюнхені та Католицького університету ім. Петра Пазманя в Будапешті та Пілішчабі. Дійсний член Наукового товариства імені Шевченка у Львові та президент Міжнародної асоціації україністів (з 2013 року), почесний доктор Київського національного університету імені Тараса Шевченка (з 2017 року). Автор низки наукових праць у галузі слов’янського мовознавства та історичної граматики української мови.

Коло наукових інтересів: внутрішня й зовнішня історія слов´янських мов від початків до сьогодення.

Міхаель Мозер – член видавничих рад та редколегій низки наукових журналів, зокрема Studia Slavica Academiae Scientiarum Hungaricae (Будапешт, Угорщина), Slavia Orientalis (Варшава, Польща), Діалектологічні студії (Львів, Україна), «Україна модерна» (Київ, Україна), Nationalisms Across the Globe (Сент Ендрюс, Шотландія; Варшава, Польща), «Енциклопедія України» (Internet Encyclopaedia of Ukraine, Канада), «Українське мовознавство» (Інститут філології, КНУШ), є видавцем серії видань Slavische Sprachgeschichte. Автор 10 монографій і близько 300 наукових праць із проблем слов’янського мовознавства.

У номінації “За вагомі досягнення у галузі соціально-гуманітарних наук” лауреатом став Олег Шаблій, заслужений професор Львівського національного університету імені Івана Франка, за працю «Суспільна географія» у 2-х томах.

ОЛЕГ ШАБЛІЙ – народився 14 листопада 1935 р. у с. Курівці Зборівського району Тернопільської області. Доктор географічних наук (1978), завідувач кафедри економічної і соціальної географії ЛНУ ім. Івана Франка, заслужений діяч науки і техніки України (2016), академік Академії наук вищої школи України та Української екологічної академії, голова Географічної комісії Наукового товариства ім. Шевченка, почесний член Українського географічного товариства, професор-гість Українського вільного університету у Мюнхені (Німеччина).

Напрями наукової діяльності: теорія, історія, методологія та методика суспільної географії та картографії; географічне українознавство і реґіоналістика; комплексне атласне картографування; географо-математичне моделювання.

Автор понад 550 наукових праць, зокрема близько 50 монографій, підручників і навчальних посібників, атласів, збірників та матеріалів конференцій тощо. За керівництва і консультацій Олега Шаблія захищено 21 кандидатську та п’ять докторських дисертацій.

Першим лауреатом Міжнародної премії ім. Івана Франка у 2016 році став Блаженніший Любомир Гузар, Отець і Глава Української греко-католицької церкви, моральний авторитет нації та духовний провідник українського народу, за свою докторську працю, яка присвячена дослідженню екуменічної діяльності митрополита Андрея Шептицького. На широкому та складному тлі родинних, історичних, церковно-релігійних, політичних обставин кінця ХІХ – першої половини ХХ ст. проаналізовано генезу поглядів митрополита на єднання Церков, практичні кроки, які він робив для досягнення цієї шляхетної мети, та їхнє відображення у рішеннях Другого Ватиканського собору.

ЛЮБОМИР ГУЗАР – народився 26 лютого 1933 року в м. Львові. Єпископ Української греко-католицької церкви, кардинал Католицької церкви. У 2001-2011 роках – предстоятель УГКЦ.

У 1958 році, як вихованець Великої духовної семінарії святого Йосафата, одержав ліценціат богослов’я. 30 березня того ж року був висвячений на священника для служіння в Стемфордській єпархії. З 1965 року – настоятель парафії Пресвятої Трійці в Кергонксоні. У 1967 році здобув ступінь магістра у Фордгамському університеті Нью-Йорка. В 1969 році переїхав до Рима для продовження богословських студій, які завершив доктором богослов’я в 1972 році. У 1972 році вступив до монастиря Святого Теодора в Гроттаферрата (Італія). У 1973-1984 роках викладав у Папському місійному університеті “Урбаніана” в Римі. 2 квітня 1977 року був висвячений на єпископа. У 1978 році п єпископа Гузара було призначено архимандритом монастиря Святого Теодора. З 1984 до 1991 року – протосинкел Львівської архиєпархії в Римі. У 1993 році повернувся до України. У 1993-1994 роках служив духівником у Львівській духовній семінарії Святого Духа. У листопаді 1996 року владика Любомир призначений єпископом-помічником Глави Української греко-католицької церкви. 26 січня 2001 році на Надзвичайному Синоді Єпископів УГКЦ вибраний Верховним Архиєпископом УГКЦ. 21 лютого призначений Папою Іваном Павлом ІІ кардиналом Католицької церкви. 10 лютого 2005 року Папа Венедикт XVI прийняв зречення Блаженнішого Любомира Гузара з уряду Верховного Архиєпископа УГКЦ. Активний громадський діяч, зокрема був учасником Ініціативної групи «Першого грудня». Блаженніший Любомир Гузар нагороджений чотирма державними вищими нагородами: Орденом князя Ярослава Мудрого III ступеня, Орденом князя Ярослава Мудрого IV ступеня, Орденом князя Ярослава Мудрого V ступеня та Орденом «За заслуги» III ступеня.

Помер Блаженніший Любомир Гузар, Глава Української греко-католицької церкви, 31 травня 2017 року у с. Княжичі, поблизу м. Києва. Похований у м. Києві у крипті Патріаршого собору Воскресіння Христового.

Міжнародний фонд Івана Франка