«Культура зараз несе потужний меседж – це коріння нашої нації!», – Сергій Дмитрієв про виступи «Верховини» та її плани на майбутнє і перемогу

Їхнім виступам аплодують стоячи, як в Україні так і закордоном. Понад 75 років вони несуть мелодійність української пісні та культури в світ. Мова іде про Заслужений Прикарпатський ансамбль пісні та танцю України «Верховина». Із 2 лютого минулого року керівником «Верховини» призначено Сергія Дмитрієва, відомого в регіоні та поза його межами хореографа, педагога, режисер-постановника, засновника народного ансамблю сучасного естрадного танцю «VIVA», а також учасника та призера низки танцювальних фестивалів і конкурсів, соліста і керівника гурту «Fusion».

Як змінилось життя творчого колективу із повномасштабним вторгненням, які проекти реалізовує «Верховина» сьогодні та де побувала із своїми виступами за минулий рік – ми розпитали у Сергія Дмитрієва.

В якому стані Ви прийняли колектив рік тому, коли Вам запропонували його очолити, які були думки, чи вагались?

– Пропозицію очолити «Верховину» спочатку зробив тодішній керівник відділу культури Ігор Чава, на перших порах я вагався і відмовився, бо розумів великі проблеми цього колективу, які були як в фінансовому плані, так і в кадровій політиці. Відтак, згодом ми зустрілись з заступником міського голови з гуманітарних питань Андрієм Ковчем і міським головою Тарасом Кучмою. Заручившись їхньою підтримкою – оскільки вони вирішили втримати цей колектив і ставка була зроблена правильно, бо культура і такий колектив як «Верховина» мають нести українську самоідентичність в світ – я погодився очолити цей колектив. Тож, із 2 лютого став офіційним керівником «Верховини».

В якому стані тоді був колектив, а також його фінансові справи, репертуар тощо?

– Фінансовий стан справ був дуже складний, оскільки рік перед тим «Верховина» пережили складну ситуацію – п’ять місяців їм не платили зарплату, так як колектив співфінансувався Львовом. Тож виникла чимала заборгованість. Відтак Львів їх зняв з свого фінансування і залишилось лиш дофінансування від міста – у розмірі 50 %. Тому нагайна проблема на той час була у пошуку дофінансування колективу. Сума складала 4,9 млн. грн. Також був чималий борг по комуналці. Спільно із відділом культури, міським головою ми зуміли втримати цей колектив та поступово позбувались боргів. На нас почали звертати уваги, коли ми почали проявляти себе та дещо змінювати вектори свого творчого напрямку.

З чого розпочалися перші кроки змін в колективі?

– З війни. Все розпочалось з війни. Ми почали працювати над відновленням костюмів, музичних інструментів, взуття для балету, апаратури і через 20 днів почалось повномасштабне вторгнення. Для нас настала велика пауза у роботі, всі були вимушені піти у так звану відпустку. Відтак, через місяць, коли Спілка діячів культури України оголосила про культурну оборону держави і підтримку воїнів – почались акції та благочинні концерти. Ми почали долучатись до всього благочинного. До цього часу, до війни, ми встигли записати кілька промороликів і в цьому мені допоміг мій добрий друг Дмитро Кошлань із «Вест Арт Студія», який підтримав нас, зголосився зняти нам кілька відео робіт, які були приурочені до Дня матері та інші вагомих дат і подій. Також був знятий ролик – своєрідний заклик вставати до лав збройних батальйонів. На нас почали звертати увагу, ми почали добирати нових виконавців у колектив. Також почали доукомплектовувати оркестр, модернізували старий репертуар. Наша діяльність стала помітною в інтернет просторі. Ми проводили благочинні акції за акціями. Старались поєднувати виступи, збір коштів на ЗСУ та знімати нові відео роботи. Однією з таких була робота – «Через поле широкеє», відтак «Мавка» – це відео роботи із нестандартними режисерськими та операторськими поглядами. Рух пішов. Із концертами ми об’їздили всю область. Були грандіозні плани повернутися на фінансування до Львова, по званню академічного. Ніби всі і не проти були…. Але війна таки внесла свої корективи та поставила на паузу багато проєктів. Тож зараз натхненно працюємо на перемогу.

Як почалися Ваші поїздки за кордон, оскільки останнім часом «Верховина», попри війну, багато гастролювала. Який меседж вкладаєте у такі закордонні вояжі?

– Найперше ми були запрошені на вшанування пам’яті Івана Франка в Ліпік. Паралельно, там ми прийняли участь в Етно-фестивалі на великій сцені. Також ми виступили перед українським послом в Хорватії Василем Кириличем, який був вражений нашим талановитим ансамблем. Після цього він запросив нас на відкриття пам’ятника Франка у Хорватії, в місті Ловран. Паралельно в Хорватії проходив саміт «Міжнародної Кримської платформи», тож ми виступили і там після промови голови ВР України.

Загалом, всі наші поїздки керувались міської радою, при підтримці Тараса Кучми. Мені дуже імпонує, що очільник міста добре розуміє наскільки зараз важлива культура в час війни та її промоція.
Зовсім нещодавно ми повернулись із Польщі. Там ми виступили із концертами подяки в Кракові, Битомі, Пікаре Шльонскі, Руда Шльонскі та інших містах. Нашим побратимам полякам, які із перших днів російсько-української війни підтримують народ України та наше місто зокрема – ми дарували свою творчість та розповідали про жахіття вторгнення окупантів на наші землі.

Які маєте бачення на розвиток колективу?

– Нещодавно ми відновили такий важливий відділ як рекламний, де ми працюємо над висвітленням усіх подій нашого колективу. Тож, активно висвітлюємо свою діяльність на своєму сайті та в соціальних мережах.

На весні хочемо здивувати свою аудиторію – вийшов трек, який для нас записали діджеї (студія «Лелека») і ми хочемо на нього відзняти кліп. Мова іде про українську пісню, яка зазвучить абсолютно по новому – це пісня «Гей, браття опришки». Окрім цього, Бойківське товариство надало нам текст та мелодії Гімну Бойківщини – тож працюємо і над цим проєктом. Маємо весною зробити презентацію цієї грандіозної роботи. Думаю, всі будуть здивовані.
Є і інші творчі плани – звісно, на перед все важко прогнозувати через війну – але можливо це буде поїздка в Австрію, ще раз Хорватія, бо нас запрошували, можливо Бельгія та Франція. З поїздок намагаємось привезти і кошти в підтримку ЗСУ. Так, нещодавно нам вдалось придбати автівку для воїнів. Таким чином, тримаємо культурний фронт оборони.

Культура в час війни – чим вона має бути, яку місію повинна нести?

– Культура зараз несе потужний меседж – це коріння нашої нації, без культури немає традицій, а без них і нації, як такої. Тому це все взаємопов’язано. Свою ідентичність, культуру та мову ми нині й захищаємо. Хтось із зброєю в руках, а хтось із піснею на вустах. Українська культура багата і самодостатня, вона має потужний стержень та потужні традиції, які передаються із покоління в покоління. Наше завдання – це зберегти, примножити та передати нащадкам. Тож продовжуємо тримати культурний фронт та спільно наближаємо перемогу!

Розмову вела – журналіст Наталія Зелена.