«Кобзар» Тараса Шевченка – святиня українців
«Кобзар» Тараса Шевченка – святиня, що лежить на столі поряд із хлібом, рядки з його поезій вишивають на рушниках.
Ім’я Тараса Шевченка стало символом України. Духовну велич і красу народу він підніс на найвищу височінь…
Наснагу поет брав із невичерпного джерела – народної пісні.
Шевченків «Кобзар» – книга, яку український народ серед успадкованих національних скарбів ставить на чільне місце.
У цій книзі доля селянки – кріпачки переплелася з долею України, боротьба гайдамаків та козаків – із боротьбою народу за волю.
У 4-Б класі гімназії №15 імені Степана Бандери вчитель початкових класів Крупач Л.Р. провела конкурс читців «Нас єднає Шевченкове слово».
Під час конкурсу прозвучали маловідомі поезії, а також вірші , які стали народними завдяки своїй популярності та актуальності. Найкраще декламували твори:
І місце Романа Бенько « Розрита могила»
ІІ місце Софія Хомич « Вітер з гаєм розмовляє» та Буономано Бертель Еріка « Сон.На панщині пшеницю жала»
ІІІ місце Ангеліна Шевців « Сонце заходить, гори чорніють» та Олег Пігут « Мені однаково».
Поезія для Тараса дуже дорога: це квіти його душі, це рідні діти його серця. Як дбайливий садівник, він плекає, доглядає їх. Не джерельна вода поливає його вірші квіти, а сльози трударів і його особистості.
Він пише для народу України
Він зорею сіяє в прийдешнім віку,
сходить хлібом духовним на яр-рушнику.
У розкриллі земних і заобрійних трас
височіє над світом великий Тарас.
Наша країна знову переживає важкі трагічні часи і залишені нам у спадок вірші Кобзаря, як ніколи, актуальні та пророцькі.
Вони знову пробуджують і народжують українську націю, спонукають до боротьби, справедливості та волі.
Поет, ставши «апостолом правди і науки» ще за життя, виховував своїм словом нову ґенерацію борців української державності. Він став голосом свого народу та є голосом нащадків ХХІ століття.
Ми не забули тебе, Тарасе,
черпаєм правду в твоєму слові,
Ми вберегли для нащадків наших
вкраїнську пісню, вкраїнську мову…