Дуель зі смертю: нацгвардієць з Дрогобича Василь «Часник» про бої на Донеччині
Командир відділення 2-ї Галицької бригади, сержант Василь Гутак з позивним «Часник», зізнається, що своє покликання він бачить у боротьбі зі злочинністю. Зараз служить в одній з патрульних рот 2 Галицької бригади Національної гвардії України, яка охороняє громадський порядок. Мріє про розбудову безпечного середовища для своїх синів і бореться за нього. Втім, доля розпорядилася так, що нині він не лише охороняє громадський порядок, а й захищає країну від жорстокого ворога. Це важке і небезпечне завдання, та його потрібно виконати, каже нацгвардієць.
“Та що про війну казати? Я не знаю… Там нічого приємного чи цікавого немає щоб розповідати”, — Василь не любить говорити про війну. Проте це не через те, що йому нема чим поділитись. За відвагу в стримуванні ворога під час боїв на Покровському напрямку, Часник отримав нагороду “За доблесну службу” від командувача Національної гвардії України. На ній щит з нацгвардійським хрестом обрамлений символом відваги – дубовим листям.
Це були бої біля Гродівки на Донеччині. Ворог безперервно атакував. Ситуація загострювалася через те, що противник постійно підтягував резерви. Складалося враження, що росіяни, яких ми подвухсотили якимось чином повертаються знову. У “м’ясні штурми” важко повірити, доки цього не побачиш на власні очі. Був день, що за п’ятнадцять хвилин довелося відбивати два дуже важких штурми, — згадує Василь.
Позиція гвардійців стала кісткою в горлі росіян. І ворог постійно намагався знайти слабке місце в захисті, поки таки не прорвався на одній з ділянок. Попри зустрічний вогонь противнику вдалося підійти майже впритул.
“І ось ми опинилися в оточенні. Почалася, фактично, дуель зі смертю”, — каже Часник, відводячи погляд у далечінь. Гвардійці утримували дзот.
Ми чули їхні голоси, як вони перегукувались, координували дії. Язик Пушкіна і Достоєвського — це ніяка не мова культури… Ворог намагався закидати нас гранатами і труїти газами. До того ж, я не сказав – але це був наш перший бій. Тому серце, звісно, калатало, горіло, а руки працювали на автоматі, в прямому і переносному значенні. Ми не хотіли здаватися. Ми хотіли жити. І ми відвоювали своє право на життя“, — розповідає Василь.
Він пригадує момент, коли почув поблизу однієї з бійниць, як росіяни планували закинути гранату в щілину бліндажа. Якщо би їм це вдалося, ситуація була б катастрофічною. І Василь рвонув на обгін.
“Я чув то все як вони говорили за гранату. Ну то й висмикнув чеку, відкрив заслінку і буквально запхав на бронік росіянину свою гранату. Більше ми їх не чули”, — згадує “Часник”. Це був ризикований крок, але він спрацював. Так само, як гвардійці відбивали комбіновані штурми ворога.
Спочатку нас закидують газовими шашками. В цей же час їх безпілотники облітають позицію, відпрацьовують, коли помічають рух. А вже потім починається штурм піхоти. Коли нам закинули “дими”, навіть у протигазах стає важко дихати. Щоб полегшити ситуацію, я підходив до дверей бліндажа і намагався їх відкинути якнайдалі назовні. Треба було рухатися миттєво, щоб не потрапити під дрон”, — розповідає гвардієць.
Війна дає можливість переоцінити життя до найменших дрібниць. Що здавалося неможливим у мирному житті, там стає абсолютно непотрібним. І навпаки — те, на що в мирний час не звертаєш уваги, на “нулі” стає вирішальним, — говорить Часник. Ці банальні істини здаються очевидними, але коли твій світ перевертається, ти розумієш: кожен проходить через цю адаптацію по-своєму.
Якось одного разу я зловив ступор. Заціпенів, ніби паралізований. І добре, що поруч був побратим, мій земляк, Валентин Карпінець. Він просто сказав мені: ‘Чоловіче, давай! Все буде добре! Ми прийшли сюди разом — і вийдемо звідси разом!’ І після цих слів мене відпустило. Під час бою вже втягнувся, і ми не посипалися. Ворог відкотився”, — згадує Василь.
В одному з боїв він отримав поранення в шию. На щастя куля не зачепила важливих органів. Біль відчув вже коли відбились і адреналін трохи відпустив. “В перестрілці не відчував, що мене зачепило. Треба було працювати”, – розповідає «Часник».
В екстремальних умовах кожному важливо тримати голову холодною і серце стійким. Кожен з бійців має свій стовп на якому тримається мужність та незламність. У Василя це були думки про дім і найрідніших.
Коли було найважче, я повторював собі: Заради кого я тут? Я в лавах сил оборони захищаю свій дім, свою сім’ю, свою дружину і синів. Що, попри все, я маю до них повернутися. І це буде можливим тільки якщо ми відстоїмо нашу незалежність’“, — підсумовує командир відділення 2 Галицької бригади.