Державна блокада водоканалів: У Мінрегіоні шукають шляхи виходу з кризи

Для підприємств водопостачання та водовідведення у 2020 році мають бути затверджені нові тарифи. Втім, складається парадоксальна ситуація: застосувати тарифи водоканали не можуть, бо зобов’язані переукласти договори із споживачами. На такий обсяг роботи КП “Дрогобичводоканал”, зважаючи на наявний людський ресурс, при кількості споживачів 36,5 тис. знадобилося б декілька років. Інший варіант – чекати 1 травня, коли споживач буде сам зобов’язаний укласти індивідуальний договір.

Про товстий шар задавнених проблем водоканалів, правову та економічну блокаду держави розмовляємо з начальником КП «Дрогобичводоканал» Романом Шагалою.

Тариф – страшилка для споживача і єдине джерело доходу для комунального підприємства

Тариф – це «зарплата» водоканалу, яку підприємство отримує за виконану роботу і на отримані кошти має повноцінно прожити місяць. Розмір цієї “зарплати” водоканалу встановлює державний регулятор. І розрахунки регулятора, як підтверджують цифри, дещо відірвані від життя. За підсумками 2019 року втрати водоканалу становлять 12,9 млн грн: 2,1 млн грн – приріст заборгованості населення, 1,6 млн грн – дефіцит коштів на плату за електроенергію, 3,5 млн грн – обсяг коштів, на які недокупив послугу ТзОВ “Трускавецький водоканал”, та ці кошти попередньо були враховані при формуванні тарифу. 5,7 млн грн знято з тарифу – цим штрафом державний регулятор покарав підприємство за невиконання інвестиційних програм за попередні три роки, не взявши до уваги, що невиконання було спричинене заборгованістю ТзОВ “Трускавецький водоканал” перед КП “Дрогобичводоканал” у розмірі 12 млн грн. Встановлюючи тариф, НКРЕКП чомусь закрила очі на те, що обігових коштів на виконання інвестиційних програм у підприємства просто не буде. Наслідки власної роботи державний регулятор переклав на водоканал.

Тариф – поняття не віртуарне, а цілком реальне і прив’язане до конкретних економічних величин. Складники тарифу КП “Дрогобичводоканал” на 2020 р. це: заробітна плата та єдиний внесок – 45,2 %;
кошти на оплату електроенергії – 33,6%;
витрати на реагенти(хлор) – 0,9 %;
фінансові витрати – 1%;
витрати на придбання основних засобів виробництва(обладнання та ін.) – 3,5%;
інші витрати (пально-мастильні матеріали, ремонт та ін.) – 10,7%, з них: витрати на пально-мастильні матеріали- 2,7%, податки – 4,6%. Залишок: 3,4%.
виробничі інвестиції на розвиток (заміна мереж) – 6,7 %. Причому 6,4% -вилучення коштів з тарифу за невиконання інвестиційної програми за минулі роки.

Таким чином, на забезпечення життєдіяльності підприємства залишається 6,9% доходу(загальна сума витрат на придбання основних засобів та залишок з інших витрат). Це мізерна сума, у межах якої доводиться утримувати підприємство.

Вода у Дрогобичі недорога

За інформацією Асоціації «Укрводоканалекологія», 1 куб води в Україні коштує 0,6 євро, в Європі – 2,4 євро. Справедливим буде зауваження читача, що в нашій державі доходи громадяни отримують у гривнях. Вода у всьому світі дорогий ресурс. І державна політика в Україні має бути сьогодні спрямована на те, як підвищити фінансову спроможність громадян, а не знизити тарифи.

Підвищення платоспроможності людей вимагає конкретних комплексних змін в економіці. Натомість змусити повірити у низькі тарифи можна всього лиш популістичними обіцянками.

У Дрогобичі 1 л артезіанської води, доставленої до найвищого поверху коштує 2,5 коп. Коли за літр привозної води з бочки у мікрорайонах просять 1 грн. Де тут дороговизна? У 2,5 коп закладена і зарплата, і електроенергія і гарантія якості, і кошти, передбачені на заміну трубопроводів. Планове підвищення тарифу на 2020 р. передбачене на 20% – 1 л води коштуватиме 3 коп. Але й це подорожчання не дає підстав стверджувати, що вода у Дрогобичі дорога. Якщо порівняти, ми тримаємося золотої середини. В Україні є міста, де споживачі за 1 куб м води та стоків за новим тарифом платитимуть більше 40 грн.

Тариф зростає, а діряві труби залишаються

Споживач дивується: як це тариф постійно зростає, а проблему із тотальною заміною дірявих труб водоканал розв’язувати і не думає.

Інфраструктура не може бути якісною, а тариф — низьким, стверджують експерти галузі водопостачання.

За різними оцінками, як зазначає президент Української асоціації питної води “Борисфен”, голова комітету комунальних послуг Громадської ради при НКРЕКП Валерій Безус лише системи водозабезпечення та водовідведення українських міст потребують 50-80 млрд євро інвестицій. Чи можна поліпшити ситуацію іншим способом. Де взяти таку астрономічну суму?

Заробити її шляхом тарифоутворення при нинішніх доходах громадян, звісно, водоканали не зможуть, бо тоді , зважаючи на нинішні доходи споживачів, тариф справді має бути захмарним. Є ще два варіанти: кошти водоканалам дасть держава або ж вони можуть взяти кредит.

Сподіватися на допомогу держави, яка сьогодні завзято переводить усі стрілки на місцеві бюджети, надія мала. Перепасти щось може водоканалам великих міст. Розмір їхніх бюджетів дозволяє бодай частково скерувати гроші на модернізацію водоканалів. Що ж робити водоканалам менших міст, як от Дрогобич?

Кредит – рятівна соломина чи зашморг?

Рятівною соломиною міг би стати кредит, якби ми жили у державі сталих правових гарантій. КП «Дрогобичводоканал» уже має кредитний досвід. Його позитивним наслідком є те, що завдяки частковй модернізації вдалося 2012 р. забезпечити у місті цілодобове водопостачання. Впродовж 2009-2015 р. підприємство брало участь у Проекті розвитку міської інфраструктури. Між Міністерством фінансів України, Міністерством з питань житлово-комунального господарства України було укладено договір про субкредитування на загальну суму 3 млн. 131 тис доларів. Позика підприємству надана з 2009 до 2025 р, з них 2009-2012 роки були пільгові, без погашення суми кредиту, надалі погашення суми мала б відбуватися рівними частина двічі на рік по 120,43 тис дол. США. Кредит водоканал взяв при розрахунковому курсі 7,70 грн за 1 долар.

У результаті державного регулювання водоканал відзначився негативними показниками фінансово-економічної діяльності.

Через непокриття тарифами фактичних витрат утворилася заборгованість з різниці у тарифах. Як наслідок – виникла прострочена заборгованість із повернення позики Міністерству фінансів України. На кінець 2019 р. ця сума становила 25442,3 тис. грн разом з усіма штрафними санкціями. Водоканал скерував листи до державних органів з проханням вплинути на цю ситуацію. Адже заборгованість держави з різниці у тарифах не погашена ще з 2016 р і становить 19,2 млн грн. Крім того, за період 2016-2019 рр розрахунковий обсяг заборгованості з різниці у тарифах становить 6,06 млн грн. Виходить, що повернені державою гроші могли б повністю закрити це питання. Але і тут держава діяти не поспішає. Звернення Дрогобицького водоканалу з цього приводу до прем’є-міністра поки що безрезультатні.

Водоканалам відвели роль пасербниці

У відомій казці зла мачуха послала пасербицю серед зими по квіти. Дівчина на своє щастя зустріла 12 місяців і вони виконали захцянки мачухи. Водоканалам держава жорстко наказує впроваджувати у діяльність європейські стандарти якості води, обслуговування споживачів. А от як виконати підприємствам не підкріплені фінансово вимоги та вибратися з економічної і правової блокади – відповіді ніхто не дає. На противагу цьому бачимо лояльність держави до підприємств енерго- та газопостачання. У них такого нашарування проблем нема. Всім відомо, що нарощені борги за світло чи газ закінчуються просто – приїжджають і відмикають те ж світло чи газ. Тому боргувати можна лише за воду. З 1 травня 2019 держава декларувала, що нарешті надасть цей важель впливу на боржників підприємствам водопостачання. Однак передумала, наразі відтермінували запровадження закону ще на рік. Тим часом, борги населення перед КП «Дрогобичводоканал» – 12 млн 352 тис. грн , на додачу борг ТзОВ «Трускавецький водоканал» – 10 млн 12 тис. грн. Цей партнер також користає з того, що застосувати до нього букву закону КП «Дрогобичводоканал» не може.

Енерго- та газопідприємства не мають клопотів, аби домогтися від споживача підписання договору. Практикують спрощену процедуру переукладення договорів: опублікований надавачем послуги договір, до якого у визначений термін споживач не висловив претензій, вважається автоматично укладеним.
Держава готується скинути з себе тяжку нішу підприємств водопостачання
Збиткові результати діяльності водоканалів свідчать, що НКРЕКП, на яку держава поклала функцію регулювати діяльність водоканалів, не виконала свою функцію. Важливо, що збитки водоканалів у 2011 р. (саме в цьому році підприємства водопостачання перейшли на державне регулювання) становили 0,99 млрд грн. За підсумками 9-ти місяців 2019 р. збитки сягнули 1,7 млрд грн. Зростання кредиторської заборгованості (борги водоканалів перед постачальниками) станом на 01.01.2011 р. – 2,8 млрд грн, а на 01.10.2019 р. – 9,2 млрд грн. Ці порівняння – яскравий доказ, що з державним регулюванням не все гаразд. Уже підготовлено законопроект, відповідно до якого держава планує з 2021 року передати водоканали на регулювання органів місцевого самоврядування.

У пояснювальній записці до законопроекту «Про внесення змін до деяких законів України щодо забезпечення врегулювання заборгованості за спожиті енергоносії теплопостачальних та теплогенеруючих організацій, підприємств централізованого водопостачання та водовідведення» зазначено, що держава збирається повертати водоканалам заборгованість з різниці у тарифах, але не самостійно: наполовину з місцевими бюджетами. Мовляв, не іти ж їм до вас у подертих штанах, то, нумо, латати разом.

Оптимізму ніхто не відміняв, але є реальність, а в ній черговий кадровий плин на державних верхах. Днями Міністр розвитку громад і територій України Альона Бабак, яка, вже встигла дещо розібратися в ситуації, написала заяву на звільнення. Доведеться чекати нових призначень. Поживемо-побачимо, чи візьметься нова мітла підмітати задавнені проблеми галузі, чи наближатиме водоканали до прірви…

Про це повідомляють на офіційному сайті адміністрації КП “Дрогобичводоканал”.

Мінрегіон презентував концепцію системного врегулювання боргів підприємство тепло- та водопостачання та визначив шляхи стабілізації їх фінансово-економічного стану

Міністерство розвитку громад та територій України презентувало своє бачення виведення з фінансової кризи підприємств тепло- та водопостачання і водовідведення.

Йдеться на сайті Міністерства.

Протягом останніх років у житлово-комунальній сфері накопичено низку проблемних питань, у тому числі фінансово-економічного характеру, які потребують законодавчого вирішення.

«На початок опалювального сезону 2019/2020 років обсяг заборгованості підприємств ТКЕ за спожитий природний газ становив 26 млрд гривень, а обсяг штрафних санкцій перед підприємствами газової галузі — 9,8 млрд гривень. Заборгованість підприємств ВКГ за спожиту електричну енергію становила 5,7 млрд грн. Ані держава, ані органи місцевого самоврядування не мають джерел погашення таких боргів», — зазначає Міністр розвитку громад та територій України Альона Бабак.

У свою чергу, борги населення перед підприємствами тепло, -водопостачання та водовідведення (що могли б стати відповідним джерелом для погашення заборгованості за енергоносії) становили майже 19 млрд грн (14,8 млрд грн за послуги теплопостачання та 4,1 млрд грн за послуги з водопостачання та водовідведення).

«Тож питання визначення джерела погашення боргів та реструктуризації заборгованості населення треба вирішити на законодавчому рівні. Адже стан справ у галузі є критичним та вимагає невідкладного прийняття комплексу рішень для забезпечення безперебійної роботи підприємств тепло-, водопостачання та водовідведення, а також отримання споживачами якісних послуг», — каже Альона Бабак.

Тому на даному етапі Мінрегіон підготував зміни до деяких Законів України, які спрямовані, зокрема, на:

• продовження терміну реструктуризації кредиторської заборгованості підприємств з 01.01.2016 р. станом на 01.05.2020 р. (згідно з Законом України №1730);

• запровадження механізму реструктуризації заборгованості населення за спожиті комунальні послуги та визначення умов щодо такої реструктуризації;

• визначення джерел компенсації збитків підприємств галузі, що обумовлено, перш за все, неефективною тарифною політикою попередніх років;

• передачу повноважень з регулювання діяльності підприємств тепло-, водопостачання і водовідведення (ліцензування та встановлення тарифів) від НКРЕКП до місцевих органів влади з метою покращення технічної, фінансової та інвестиційної політики підприємств галузі, ефективного управління комунальним майном, а також врахування інтересів споживачів – мешканців відповідних територіальних громад.

На думку Мінрегіону, до передачі повноважень з регулювання діяльності підприємств тепло-, водопостачання і водовідведення від НКРЕКП до місцевих органів влади спочатку держава має визначити механізми погашення та реструктуризації старих боргів.

Розроблені Мінрегіоном законопроекти до їх погодження з іншими міністерствами, були винесені на публічне обговорення на засіданні Робочої групи з розгляду концепції передачі повноважень з регулювання діяльності підприємств тепло-, водопостачання і водовідведення на місцевий рівень та фінансової стабілізації їх роботи, яке, за дорученням Міністра, провів Перший заступник Міністра Дмитро Живицький.

Робоча група загалом погодила концепцію ініціатив щодо передачі повноважень з регулювання діяльності підприємств ТКЕ та ВКГ на місцевий рівень, погашення заборгованості за спожитий природний газ та електричну енергію, узгодження різниці між фактичними витратами та встановленими тарифами, що виникла з 01 січня 2016 року та удосконалення тарифоутворення з метою покриття економічно обґрунтованих витрат.

Проте виникла дискусія навколо врегулювання боргів підприємств за енергоносії. Так, НАК «Нафтогаз України» висловила пропозицію перенести дату, яка має визначати обсяг боргу, що підлягає реструктуризації на 1 рік назад, проти запропонованої Мінрегіоном в законопроекті «Про внесення змін до деяких законів України щодо забезпечення врегулювання заборгованості за спожиті енергоносії теплопостачальних та теплогенеруючих організацій, підприємств централізованого водопостачання і водовідведення» дати 01 травня 2020 року.

МА «Укртеплокомуненерго» відзначила, що процес підтвердження в судовому порядку різниці між фактичними витратами та тарифами, що затверджувалися та/або погоджувалися органами державної влади чи місцевого самоврядування, що утворилася після 1 січня 2016 року є складною та тривалою процедурою, яка має недоліки — відсутність кваліфікованих експертів з тарифоутворення для проведення судової експертизи та наявність процедури апеляції, якою, у разі програшу, можуть скористатись органи, уповноважені встановлювати тарифи. Натомість доцільним вбачається підтвердження обсягів збитків органами Державної аудиторської служби або Державної податкової служби.

«Усі слушні пропозиції, будуть враховані для того, щоб механізми, напрацьовані Мінрегіоном, були сприйнятними для всіх зацікавлених сторін та враховували інтереси споживача», — зазначив Перший заступник Міністра розвитку громад та територій України Дмитро Живицький, під час засідання Робочої групи.

Довідково

Засідання Робочої групи відбулось за участі народних депутатів України, помічників народних депутатів, представників Мінрегіону, Офісу підтримки реформ Мінрегіону, НКРЕКП, НАК «Нафтогаз України», МА «Укртеплокомуненерго», Асоціації «Питна вода України», Української асоціації підприємств ВКГ «Укрводоканалекологія». Нагадаємо, раніше Міністр розвитку громад та територій України Альона Бабак повідомила, що Мінрегіон розробив проект Закону «Про внесення змін до деяких законів України щодо забезпечення врегулювання заборгованості за спожиті енергоносії теплопостачальних та теплогенеруючих організацій, підприємств централізованого водопостачання і водовідведення» (№1730).