День Соборності України: «Святочне проголошеннє злуки Галичини з Україною в Київі»
«Святочне проголошеннє злуки Галичини з Україною в Київі».
Під таким заголовком на шпальтах газети «Дрогобицький листок» було поміщено статтю про вікопомну подію, яка відбулася у далекому 1919 році: «Київ. 22.1. Сьогодні в день річниці проголошення універсала У.Н.Р. котрим проголошено самостійність на Софійській площі, відбулась друга національна урочистість проголошення прилучення зах. Укр. Нар. Реп. до великої Східної України… З самого ранку місто прийняло урочистий вигляд… Тріумфальну арку при вході з Володимирської вулиці на Софійську площадь було прибрано… старовинними гербами України і Галичини.
Духовенство збиралось в Софійському Соборі, де в цей час ішла Служба Божа, котру правив епіскоп Черкаський Назарій разом зі соборним духовенством. В 12 год. колонами проти Софійського Собору стають члени Трудового конгресу на чолі з тимчасовою колегією делегації від Галичини і Буковини. Старшини українських галицьких полків, що знаходяться в Київі і члени Нац. Українського Союза занимають свої місця, коло місць призначених для членів Діректорії і членів Ради міністерства з головою Ради міністрів Чеховським на чолі. Ту стають також представники дипломатичного корпусу.
Від 12 год. зі Софійського Собору на площу виходить і займає місце навколо поперед збудованого там аналою духовенство з хоругвами… Підчас цього здалека чути голосні оклики: «Слава» в честь членів Діректорії, котра підїздила до площі на автомобілях. Поклики «Слава» переливаються, роблять ся все дужчими і скоро члени Діректорії на чолі з головою Винниченком занимають свої місця. Військовий оркестр грає національний гімн. Чути нові поклики Слава. На площі робиться тихше, наступає самий урочистий момент сегоднішнього свята. Ставши обличчим до членів Діректорії Державний Секретар Др. Цегельський оповіщає таку грамоту: Українська Національна Рада про обєднаннєє Західньої Української Републіки з великою Східною Україною…»
Ідея соборності, ідея об’єднання усіх українських земель жила серед нашого народу віками. Революційні події на Наддніпрянській Україні, проголошення української державності сприяли піднесенню національного руху в підавстрійській Галичині. Коли ж 1 листопада 1918 р. постала Західно-Українська Народна Республіка, її лідери відразу ініціювали переговори про «з’єдинення» Галицької України з Наддніпрянською.
10 листопада на засіданні УНРади було доручено «в домаганню до здійснення національного ідеалу всього українського народу» Державному Секретаріатові «поробити потрібні заходи для з’єднання всіх українських земель в єдину державу». 1 грудня у Фастові під Києвом представники ЗУНР уклали «Передвступний договір» з Директорією УНР про «маючу наступити злуку обох українських держав в одну державну одиницю». Проте якнайшвидшій його ратифікації завадив несприятливий хід воєнних подій.
У Галичині основним каталізатором до «з’єдинення» були соборницькі настрої українського населення, наприкінці грудня 1918 р. на багатолюдних мітингах та зборах навіть звучала критика на адресу керівництва ЗУНР за зволікання з реалізацією злуки. Зокрема, в ухваленій «Резолуції з ІІІ зїзду відпоручників сіл і міст Дрогобича з дня 29 грудня 1918 р.» було висказано «негодованнє і обурениє» Державному Секретаріятови «за його двомісячну неясну і крутийську політику в справі прилучення Галичини з Україною», і містилася вимога до Української Національної Ради «зібрану дня 2. і 3. січня проголосити безпроволочно і торжественно довершений факт злуки всіх українських теріторій в одну Україну». Опісля було «відспівано у піднесеному настрою національного гимну «Вже воскресла Україна» і «Не пора».
3 січня 1919 р. у Станиславові новоскликана Українська Національна Рада затвердила «Передвступний договір» від 1 грудня і проголосила з’єднання з УНР «в одну, одноцільну суверенну Республіку». Державному Секретаріату доручено «негайно розпочати переговори з Київським Правительством для сфіналізування договору про злуку». З приводу цього документу Президент УНРади Є. Петрушевич заявив: «Ухвалений закон полишиться в нашій історії одною з найкращих дат. По лінії з’єдинення не було між нами двох гадок. Сьогоднішній крок піднесе нашого духа і скріпить наші сили. Від сьогоднішнього дня істнує тільки одна Українська Народня Республіка. Нехай вона живе!».
Це рішення було радо сприйнято широкою українською громадськістю – у Дрогобичі, Стрию, Старому Самборі, Золочеві, Турці, Калуші та інших містах краю, повсюдно прикрашених синьо-жовтими знаменами, відбулися святкові маніфестації. Відкриваючи дрогобицьке віче, делегат УНРади ЗУНР д-р Рудольф Скибінський наголосив: «Нині впали всі окови і кордони… Встала Україна від Мукачева до Прип’яті, від Сяну по Кавказ, одна, велика вільна народня, без холопа і пана»…
Для урочистого проголошення Злуки та участі у Трудовому Конгресі до Києва вирушила галицька делегація із 36 осіб, до якої Голова Директорії Володимир Винниченко звернувся з такими словами: «Ми візьмемо у вас, брати галичани, дисципліну, європеїзм і аналіз – і тоді вийде з нас добра нація».
І от на Софіївському майдані 22 січня 1919 р. відбувся святковий акт Злуки. Грамоту-ухвалу Національної Ради ЗУНР від 3 січня зачитав Державний секретар Лонгин Цегельський, а універсал Директорії УНР – член Директорії Федір Швець: «…Однині воєдино зливаються століттями одірвані одна від одної частини єдиної України – Західно-Українська Народня Республіка (Галичина, Буковина і Угорська Україна) і Наддніпрянська Велика Україна….
Однині є єдина незалежна Українська Народня Республіка…»
Урочисте проголошення злуки завершилось молебнем, після якого відбувся військовий парад. Наступного дня офіційні делегації подалися до Оперного театру на відкриття Трудового конгресу народу України. Головою президії було обрано галицького соціал-демократа Семена Вітика, який ще 20 жовтня 1918 р. на багатотисячній маніфестації у Львові закликав до негайної злуки з Великою Україною. За ратифікацію документів Національної Ради і Директорії, що проголошували об’єднання, проголосували практично всі присутні, окрім двох комуністів.
Газета «Дрогобицький листок» опублікувала завершальний виступ Семена Вітика, тодішнього голови Дрогобицької повітової УНРади: «Україна злучена разом може не боятися нічого і нікого. Ми бажали свободи другим народам, чи і нам не належиться місце між вільними народами світа? Вульканічним взривом піднявся український трудовий народ, ніякою силою не можна його спинити, а ми будемо боронити рідний край перед всіми ворогами до загину. Нам треба тямити про військо, котре лежить тепер в снігах і проливає кров за наше визволення. Нам треба згадати тих Січових Стрільців, що погибли за волю трудового українського народу. Їхні могили будуть нам нагадувати наші важкі часи боротьби, їхня кров оживлятиме наші душі і зігрівати до дальшої боротьби!».
Ці слова, сказані понад сто років тому і cьогодні, у непростий для України час, близькі кожному із нас. Історичні обставини склалися так, що у той драматичний час багатолітню мрію українців про єдину державу через брак внутрішньої єдності та агресію сусідів – більшовицької Росії та Польщі – втілити не вдалось. 24 січня 1919 року Радою Народних Міністрів було ухвалено закон про встановлення святкування 22 січня, як дня проголошення самостійності України, однак через неповний рік цей акт фактично перестав бути чинним… Тоді цей іспит українцям не вдалось пройти і, на жаль, ми на десятиліття втратили свою державність…
На честь свята Злуки 21 січня 1990 року відбувся «живий ланцюг» як символ єдності східних і західних земель України – так вперше за довгі роки у сучасній історії України було відзначено День Соборності. Нині це свято набуває особливого звучання і ваги, зважаючи на військовий конфлікт на Сході.
Ці події, як втілення прекрасного пориву до єднання та віри в перемогу, знайшли відображення у поезії «22 січня 1919 р.» нашої краянки, поетеси Уляни Кравченко:
Нам віри в нашу правду
не взяли вороги –
ми шляхом – хоч тернистим –
прямуєм без ваги!
Зоряна Кордуба, завідувач відділу історії музею «Дрогобиччина»
Фото.
- Проголошення Акта злуки. Київ, 22 січня 1919 р.
- Мітинг на Софіійському майдані під час проголошення соборності Української держави. Київ, 22 січня 1919 р.
3-4. Газета «Дрогобицький листок» про тогочасні події.