БАРВИ І ЗВУКИ
Народився 19 травня 1944 року в Тбілісі в родині музикантів. Несу в собі ґени українські, чеські, німецькі, російські і навіть краплини казансько-татарські. Як усвідомив пізніше, народився саме в ніч депортації Кримських Татар, що, мабуть, і посприяло духовній та емоційній близькості до цього народу в наступні роки. Прадід, Богумил Воячек – композитор, диригент, контрабасист; дід – контрабасист; бабуся – з роду відомих Іваненків (Оксана, Дмитро, Борис) – музичний вихователь. Мати моя, Воячек Тетяна Миколаївна – арфістка та співачка. Перед другою Світовою війною поїхала в Тбілісі за своїм викладачем Ґ. Ґаазе, де познайомилась та одружилась з моїм майбутнім батьком – композитором, альтистом та музикознавцем Леонтієм Васильовичем Крутиковим.
До школи я пішов в Тбілісі, але щороку їздив на все літо в Київ до діда з бабусею і більшу частину його проводили на Дніпрі в довгих мандрівках на дідовій яхті “Таня”. А з 5-го класу школи я був вже зовсім киянином. Не закінчив музшколу номер 3. Не закінчив Київську Консерваторію по класу композиції у Б. Лятошинського з причин здебільшого політичних: в ті, хоч вже й не такі суворі, як Соловецькі, роки, все ж, гріхом неприпустимим було думати й говорити те, що я відчував і казав.
Музику писав з дитинства. Малювати мріяв також з дитинства, але “прорив” настав лише наприкінці шкільного навчання, коли я вперше побачив Крим і закохався у нього назавжди. Потім малював кількома хвилями-“запоями”.
Під час однієї з тих хвиль я жив в Гурзуфі, познайомився з багатьма художниками і зустрів Юрія Кононенка, який став моїм вчителем, взявшись дошліфувати технічні прийоми, що вони нас споріднювали.
З вдячністю згадую багатьох інших митців, що вільно, чи невільно, теж були моїми вчителями. В першу чергу серед них – Євген Добровінський, з яким багато чаю було випито, та й про чудові місцеві вина не забули. І багато годин незабутньої творчої роботи – також. У затишному подвір’ячку нашому кожного дня гостювало одночасно не по одному художникові, атмосфера просто спонукала до малювання. Але я і не пручався…
У малюнках своїх ділюсь сприйняттям світу, деталями і відкриттями в структурі буттєвих зв’язків… Справжнє творче задоволення відчуваю лише тоді, коли вдається створити таке собі ДЗЕРКАЛО – малюнок без певних об’єктів, в якому глядач раптом бачить себе, щось важливе в собі на цю мить. І часто дивує й захоплює те, наскільки по-різному бачу навіть сам себе, зазираючи іноді в ті мої “дзеркала”… Багато друзів помітили такий самий ефект тих робіт.
В творчій біографії можу похвалитись участю в кількох виставках (Київ, Крим, Німеччина), у кількох проектах Валентина Раєвського, а також трьома персональними виставками в Києві.
Багато робіт моїх є в приватних колекціях в Україні, Європі, США, Канаді, Росії, Швейцарії. Тяжію до мініатюри. Останнім часом потягло на зовсім гігантські для мене розміри – до метра на півтора. Відчуваю, що велика майстерня спокусить мене й на більші розміри… Захоплююсь і фотографуванням, до якого був заохочений з дитинства батьком, що знімав дуже по-мистецькому і гарно малював.
Як композитор працюю здебільшого в академічній, камерно-симфонічній сфері. В жанрі електроакустичному пишу “неоконкретну”, як я її визначив, музику. Маю вже чимало таких проектів. А фрагментарно ця музика розкидана серед моєї інструментальної кіномузики (я є композитором у більш ніж 60 кінострічках) в пропорції приблизно 50 на 50.
Семантика моїх мініатюр (втім тепер і великих робіт) свідчить про мій інтерес до спільного між Українським та Східним. Цикл “Зупинки на шляху в чотирьох молитвах” (4 чотири частини музики та, відповідно, 4 великих картини) є для мене особистим віддзеркаленням суфійської сфери, яка особливо привабила мене в традиції Мусульманській, та сфери Тибетсько-Буддистській. (Хотів би тут зауважити, що Йога подарувала мені життя та здоров’я, яким не міг похвалитись в дитинстві.) Все більше мене цікавить вітчизняне дохристиянське світосприйняття.
Створив та очолював три ансамблі старовинної музики, в яких виконувалась музика Європи від середньовіччя до раннього бароко, в тому числі й музика міського побуту доби Українського Бароко. Перший називався “РЕНЕСАНС” (тепер – “SILVA RERUM”) . Працює при Будинку вчених НАН України. Третій – “АНСАМБЛЬ СТАРОВИННОЇ МУЗИКИ МИСТЕЦЬКОГО ЦЕНТРУ НаУКМА”. Керує ними тепер Тетяна Трегуб – учасниця першого колективу. Щодо другого, то його я створив підчас перебування в Криму. Називався він “CAMERATA TAURICA” і базувався спочатку при Будинку культури Нікітського Ботанічного Саду, а згодом – при відомому дитячому таборі “АРТЕК”. Виступали регулярно в приміщенні Вірменської церкви в Ялті, та періодично в інших залах Криму. З цим колективом були на гастролях в Києві, Празі, Гайдельбергу та Карлсруе. Для усіх колективів збирав, а частково і виготовляв інструменти власноруч.
Є членом Спілок композиторів та кінематографістів.
У листопаді 2012, на засіданні музикознавчого форуму у Російській Академії музики імені Гнесіних, Олена Сергіïвна Зінькевич виступила із доповіддю про мій життєвий шлях та творчий доробок.
Крутиков Святослав Леонтійович
В експозиції виставки представлений живопис (мініатюра) мішаної техніки в стилі абстракціонізму та фотовиставка. Запрошуємо всіх бажаючих відвідати виставку «Барви і звуки», яка експонуватиметься до кінця травня.
