Лауреати Міжнародної премії імені Івана Франка: хто вони?
Коли онук Франка Роланд задумував цей проєкт, він і не підозрював, що Міжнародна премія імені Івана Франка буде так успішно сприйнята науковим світом як винагорода, яку щороку здобувають учені, чиї роботи посідають помітне місце у гуманітаристиці.
На Міжнародну премію імені Івана Франка з 2016 року претендували 107 науковців і 11 авторських колективів з України, Австрії, Італії, Канади, Великобританії, Німеччини, США, Фінляндії, Іспанії, Грузії, Ізраїлю, Польщі та Сербії. За її здобуття змагаються історики, мовознавці, літературознавці, правники, філологи із провідних університетів світу. Премію дістають наукові роботи, які є вагомим внеском у розвиток соціально-гуманітарних дисциплін, мають міжнародне значення та ґрунтуються на засадах наукового осмислення історичних або сучасних процесів у культурі, політиці та суспільному житті України. Очевидно, що життя і науковий доробок кожного з лауреатів цієї премії заслуговує на увагу, тому пропонуємо ближче познайомитися з людьми, які стали обличчям української гуманітаристики у світі.
ЛЮБОМИР ГУЗАР
Першим лауреатом Міжнародної премії імені Івана Франка у 2016 році став Блаженніший Любомир Гузар – Верховний Архієпископ-емерит Української Греко-Католицької церкви, кардинал Католицької церкви, за свою докторську працю, яка присвячена дослідженню екуменічної діяльності митрополита Андрея Шептицького, Глави УГКЦ, проникливого богослова, ревного душпастиря, суспільного діяча, мецената. На широкому та складному тлі родинних, історичних, церковно-релігійних, політичних обставин кінця ХІХ – першої половини ХХ ст. проаналізовано генезу поглядів митрополита на єднання Церков, практичні кроки, які він робив для досягнення цієї шляхетної мети, та їхнє відображення у рішеннях Другого Ватиканського собору (1962–1965).
МІХАЕЛЬ МОЗЕР
У 2017 році у номінації “За вагомі здобутки (досягнення) у галузі україністики” лауреатом став Міхаель Мозер – австрійський філолог, славіст, дослідник української мови, професор Віденського університету, Українського вільного університету в Мюнхені та Католицького університету ім. Петра Пазманя в Будапешті та Пілішчабі, за монографію «Нові причинки до історії української мови», де охоплено особливо гострі й консервативні проблеми історії української мови від ранньомодерного періоду до нашого сьогодення.
Міхаель Мозер – член видавничих рад та редколегій низки наукових журналів, зокрема Studia Slavica Academiae Scientiarum Hungaricae (Будапешт, Угорщина), Slavia Orientalis (Варшава, Польща), Діалектологічні студії (Львів, Україна), «Україна модерна» (Київ, Україна), Nationalisms Across the Globe (Сент Ендрюс, Шотландія; Варшава, Польща), «Енциклопедія України» (Internet Encyclopaedia of Ukraine, Канада), «Українське мовознавство» (Інститут філології, КНУШ), є видавцем серії видань Slavische Sprachgeschichte. Автор 10 монографій і близько 300 наукових праць із проблем слов’янського мовознавства.
ОЛЕГ ШАБЛІЙ
У 2017 році у номінації “За вагомі досягнення у галузі соціально-гуманітарних наук” лауреатом став Олег Шаблій – доктор географічних наук, академік Академії наук вищої школи України та Української екологічної академії, заслужений професор Львівського національного університету імені Івана Франка та професор-гість Українського вільного університету у Мюнхені, за працю «Суспільна географія» у 2-х томах, де розкрито історичні й сучасні особливості формування географічної науки, її структури і проблеми розвитку нових галузей у постіндустріальному та інформаційному суспільстві.
Олег Шаблій – автор понад 550 наукових праць, зокрема близько 50 монографій, підручників і навчальних посібників, атласів, збірників та матеріалів конференцій тощо. За керівництва і консультацій Олега Шаблія захищено 21 кандидатську та п’ять докторських дисертацій.
ЯРОСЛАВА МЕЛЬНИК
У 2018 році у номінації “За вагомі здобутки (досягнення) у галузі україністики” лауреаткою стала Ярослава Мельник – докторка філологічних наук, професорка Українського католицького університету, завідувачка кафедри філології Українського католицького університету, за монографію «І остатня часть дороги… Іван Франко: 1908-1916 рр.», де на основі джерельного матеріалу, значна частина якого вперше введена в науковий обіг, зроблено спробу висвітлити постать Івана Франка останніх років життя, біографічну зумовленість його творчої спадщини, залежність її від життєвої основи, від особливостей психофізичної структури особистості автора.
Ярослава Мельник — авторка численних наукових праць, зокрема книг: «Іван Франко й biblia apocrypha: До 150-річчя від дня народження І. Франка» (Львів, 2006), «… І остатня часть дороги. І. Франко: 1908-1916» (Дрогобич, 2006), «І остатня часть дороги. Іван Франко в 1908-1916 роках» / Вид. 2-е, вип. і доп. (Дрогобич, 2016), «Апокрифічний код українського письменства» (Львів, 2017), упорядниця вид. «Апокрифи і леґенди з українських рукописів…» у дзеркалі критики» (Львів, 2001), «Апокрифи і леґенди з українських рукописів. Зібрав, упорядкував і пояснив д-р Іван Франко» у 5-ти т. (Львів, 2006), «Іван Франко. Благовіщення. Порівняльний дослід біблійної теми» (Львів, 2009).
ЙОГАННЕС РЕМІ
У 2018 році лауреатом Міжнародної премії ім. Івана Франка у номінації “За вагомі досягнення у галузі соціально-гуманітарних наук” став Йоганнес Ремі, доцент східноєвропейської історії Гельсінського університету, за працю «Брати чи вороги: Український національний рух та Росія, з 1840-х до 1870-х років», де розглядається українська національна діяльність, ставлення українських діячів до Росії та росіян, політика російського імперського уряду в українському питанні. Дослідження базується на неопублікованих матеріалах із архівів Москви, Санкт-Петербурга та Києва.
Йоганнес Ремі – автор наукових праць: «Brothers or Enemies: the Ukrainian National Movement and Russia from the 1840s to the 1870s». Торонто: Університет Торонто Прес, 2016, «Ukrainan historia. Гельсінкі: Gaudeamus Helsinki University Press, 2015 (Книга); «Higher Education and National Identity. Polish Student Activism in Russia 1832-1863», Гельсінкі: Suomalaisen Kirjallisuuden Seura (Фінський літературний журнал), 2000.
МАРІЯ ҐРАЦІЯ БАРТОЛІНІ
У 2019 році лауреаткою Міжнародної премії ім. Івана Франка стала Марія Ґрація Бартоліні – доцентка кафедри слов’янських мов Міланського університету, членкиня керівного комітету Італійської асоціації україністів (AISU), за монографію «Пізнай самого себе. Неоплатонічні джерела у творчості Г. С. Сковороди», в якій змогла побудувати цілісне та логічно впорядковане розуміння філософії Сковороди та відкрила новий етап у розумінні інтерпретації спадщини Сковороди для України і світу.
Марія Ґрація Бартоліні – авторка монографії “Пізнай самого себе”: неоплатонічні джерела в творчості Г. С. Сковороди (Київ: Академперіодика, 2017), «Nello stretto triangolo della notte…» Jurij Tarnavs’kyj, il gruppo di New York e la poesia della diaspora ucraina negli USA (Рим: Lithos, 2012) та понад тридцяти статей про релігійні, літературні та лінгвістичні аспекти української культури ранньомодерного часу. У 2017 році нагороджена премією Асоціації старослов’янських студій (Early Slavic Studies Association) за статтю “Judging a book by its cover. Meditation, Memory, and Invention in Early Modern Ukrainian Title Pages” (Canadian Slavonic Papers, 59, 2017, pp. 21-55).
ІГОР СЕРДЮК
У 2020 році лауреатом Міжнародної премії ім. Івана Франка став Ігор Сердюк, доктор історичних наук, професор Полтавського національного педагогічного університету ім. В. Г. Короленка, за монографію «Маленький дорослий: Дитина й дитинство в Гетьманщині XVІІІ ст.», де досліджено минуле козацької України не через героїку чи політичні перетворення, а через життя справді «маленької людини». Основними її персонажами є немовлята, учні ремісників і наймити, школярі й сироти, малолітні волоцюги та жебраки, байстрюки і нащадки старшини. У фокусі дослідження – долі окремих дітей, але найперше – збірний образ дитинства й уявлення про нього, котрі побутували в суспільстві Гетьманщини.
Ігор Сердюк – автор наукових та науково-популярних праць (статей, монографій), серед яких: “Маленький дорослий: Дитина й дитинство в Гетьманщині XVІІІ ст.” / науковий редактор Юрій Волошин. Київ: К.І.С., 2018. 456 с.; “Полкових городов обивателі: історико-демографічна характеристика міського населення Гетьманщини другої половини XVIII ст.” Полтава: АСМІ, 2011. 304 с.; “Українська держава другої половини ХVІІ – ХVІІІ ст.: політика, суспільство, культура”. Київ: Інститут історії України НАНУ, 2014 (у співавторстві); “Повсякдення ранньомодерної України. Історичні студії в 2-х томах”. Т.1: Практики, казуси та девіації повсякдення. Київ: Інститут історії України НАН України. 2012 (у співавторстві).
Кожен ювілей Івана Франка породжує ситуацію, коли ми, за словами Євгена Маланюка, «стаємо віч-на-віч з Величчю, виявляючи при цьому не лише на словах, а й у справах свою здатність бути освіченим народом».
27 серпня, у 165-ту річницю від дня народження Івана Франка, на його батьківщині – у місті Дрогобичі – відбудеться VI церемонія нагородження лауреата Міжнародної премії імені Івана Франка. У 2021 році на золоту медаль і грошовий приз претендують троє номінантів:
- Колективна монографія за ред. АЛЬФРЕДАСА БУМБЛАУСКАСА, САЛЬВІЮСА КУЛЯВІЧЮСА ТА ІГОРЯ СКОЧИЛЯСА – «На перехресті культур: Монастир і храм Пресвятої Трійці у Вільнюсі»;
- ОКСАНА КІСЬ – «Українки в ГУЛАГу: Вижити значить перемогти»;
- ЛЕОНІД ТИМОШЕНКО – «Руська релігійна культура Вільна. Контекст доби. Осередки. Література та книжність (XVI – перша третина XVIІ ст.)».
І наостанок хочеться процитувати Юрія Мушкетика, який, виступаючи на міжнародному симпозіумі ЮНЕСКО у 1986 році, влучно сказав: «У світі є зорі, які ми називаємо провідними, бо вони горять яскраво і стало, служать людям орієнтирами у просторі й часі; на землі є ріки, які ми називаємо великими ріками, ріками народу, бо вони вбирають у себе тисячі інших рік; на землі є люди, які йдуть попереду інших і своїми серцями освітлюють людству шлях у будучину. Половина з них – це ті, що рухають прогрес силою свого розуму, свого таланту, друга половина – ті, що підносять його висотою власного духу, звитяги, самопожертви, власним прикладом. А є й такі, в яких щаслива і ласкава доля поєднала ці даності в одній особі. До них ми без сумніву зараховуємо Івана Франка”.