Іван Ісик

Іван Ісик народився 20 січня 1984 року в м. Дрогобичі. Його батьки – порядні, чесні українці, справжні патріоти. Тато Василь був обраний депутатом міської ради 1-ого демократичного скликання, його знають та шанують дрогобичани. Від 1990 р. Іван навчався в ЗОНІ №2 м. Дрогобича. У 1999 році вступив у тутешнє професійно-технічне училище № 19, де здобув фах кухаря-кондитера. Працював спочатку продавцем у магазині „Ора”, потім охоронцем „Центру будівництва” у Дрогобичі. На жаль, Іван доволі серйозно занедужав – пошкодив хребет – і це надзвичайно обмежувало його професійні можливості (зовсім не міг піднімати вантаж).

Іван одружився в нього народилася донечка, яку він назвав Олею і яку надзвичайно любив. У житті був добрим чесним і щирим.
Коли на Київському Майдані патріоти виборювали гідне життя, Іван одразу Ж поїхав у столицю. Тут біля нічних вогнищ провів не одну ніч, згодом познайомився із вояками батальйону «Айдар» – і в липні 2014 р. поїхав добровольцем на Схід щоб допомогти бійцям захистити рідну землю від ворожих зайд. Був зарахований у 2-у роту „Захід” 24-ого батальйону територіальної оборони „Айдар”, де дуже відповідально та з душею виконував обов’язки кухаря. Перед від’їздом пообіцяв доні, що привезе їй на уродини планшет. Про те що їде захищати Вітчизну, нікому з рідних не сказав – не хотів хвилювати; усі знали, що Іванко працює.

5 вересня 2014 р. командири не планували брати його на бойову операцію, але він попросив: „Будь ласка, візьміть. Я не можу залишатися, буду допомагати хлопцям нашого підрозділу”. І його взяли. Ворог відкрив вогонь із артилерії. У машину, в якій їхав Іван Ісик, потрапив снаряд – вона вибухнула. Важко поранений, Іван потрапив у полон. У Луганську терористи хотіли використати його для брехливої пропаганди. Катували, вимагали, щоб Іванко на відеокамеру сказав, ніби в батальйоні „Айдар” воюють фашисти, усілякий зброд та негідники. Але він тримався надзвичайно мужньо, з гідністю і відповідав: „Ні, там нормальні люди, всі тверезо мислять, ніяких фашистів немає”. Іван говорив правду, не виторговував собі життя обманом чи наклепом – і загинув Героєм. Місяць загарбники не віддавшій тіло хлопця. Лише 16-ого жовтня домовину з тілом Героя зустрічали на в’їзді до Дрогобича. А ввечері на площі Ринок відправили парастас.

17-ого жовтня велелюдна церемонія прощання з Героєм відбулася біля його домівки на вул. Війтівська Гора, згодом у соборі Пресвятої Трійці та на площі Ринок. Поховали Івана Ісика з військовими почестями на Алеї Слави Поля Скорботи в Дрогобичі. Його побратим із батальйону „Айдар”, прощаючись з Іванком, відзначив: „Це – Герой. Я не знаю, чи зміг би так поступити, якби опинився в подібній ситуації. Нехай і нас Бог благословить, щоб ми завжди були чесні та мужні”. У поминальному слові о. Тарас Гарасимчук зауважив: „Ми прощаємося, без перебільшення, з Героєм, одним із найкращих синів нашого народу. Він удостоївся в Бога великої ласки, як Герой, віддати своє життя за цілісність і незалежність нашої України”.

На його честь встановлено пам’ятну таблицю на приміщеннях училища №19, де він навчався.

 

Чат-бот Гаряча лінія