Викрадення дітей або кіднепінг

 

Нещастя завжди простіше попередити, аніж виправити.
Що потрібно знати батькам
Останнім часом повідомлення про викрадення чи зникнення дітей заполонили інформаційний простір. Часто ці повідомлення є фейковими, але, на жаль, є багато випадків, коли діти дійсно зникають. Щоб цього ніколи не сталося із вашою дитиною, пропонуємо батькам ознайомитися з наступною інформацією.

Опитування, яке провели фахівці серед дітей шкільного віку є невтішними. 9 з 10 опитаних дітей віком 7-10 років не можуть назвати напам’ять телефонні номери власних батьків чи опікунів. Поставте собі питання: як діятиме Ваш малюк, опинившись на вулиці один без телефону чи будь-якого іншого засобу зв’язку з вами? Як він діятиме? Чи знає, куди можна звернутися по допомогу і як дістатися додому самотужки?
• 19 з 20 дітей шкільного віку проведуть “хорошу тьотю” до сусіднього магазину, автобусної зупинки чи аптеки.
• 19 з 20 дітей шкільного віку готові допомогти літньому дядькові піднести до автомобіля важкі сумки, валізи, кошенят чи цуценят. В той же час 10 з 10 учнів молодших класів називають “літніми” людей приблизно 50 років, а першокласники – навіть 40-річних. А літнім, як вони знають, «слід допомагати».
• 19 з 20 учнів перших-других класів та близько половини дітей 10-14 років переконані, що з легкістю впізнають зловмисника на вулиці (перераховують ознаки: в темній одежі, страшний, маскується, «дивно роздивляється», носить великі сумки, веде себе незвично, зловіще і награно всміхається, пропонує цукерки, 30-35 років, схожий на безпритульного чи персонажа кримінальних фільмів чи бойовиків).
• Не менше половини опитаних дітей в разі небезпеки кинеться до під’їзду, у чужий двір чи будь-яке місце «де можна заховатися».
• Майже всі діти думають, що можна довіряти «всім знайомим дорослим», а саме сусідам, колегам, друзям батьків та батькам друзів, водіям автобуса, продавцям з магазину, що по сусідству, – загалом всім тим, кого просто десь колись бачили.
• 19 з 20 дітей шкільного віку готові безвідмовно піти з тою людиною, котра звернеться до них по імені.
• 19 з 20 дітей шкільного та дошкільного віку будуть соромитися гучно закричати «Допоможіть! Рятуйте! Я не знаю цієї людини! » у разі небезпеки чи коли хтось незнайомий схопить їх за руку і спробує кудись відвести.
І це лише найбільш разючі дані невтішної статистики!
Але найважливіше ось що: ми самі формуємо у наших дітей розуміння небезпеки такими словами як “підозрілий” чи “підозріло”. В той час справжній зловмисник, котрий становить загрозу для дитини – аж ніяк не підозрілий. Він – якраз найменш підозрілий з усіх оточуючих, непримітний і зовсім не привертає до себе уваги. Дуже часто ним можуть виявитися солідний, приємний і охайно одягнений мужчина, усміхнена жінка чи приємний з виду дідусь. А найголовніше для усвідомлення те, що зловмисник не хапатиме за руку і не тягтиме дитину силоміць у безлюдне місце. У 99% випадків дитина із власної волі піде з ним, бо довірливо повелася на якусь цікаву пропозицію чи повірила у нехитру легенду, чому батьки просили піти з незнайомцем.
Пояснюйте дітям, що насправді “підозрілі” зловмисники бувають лише в книжках та кінофільмах.
Діти мають довіряти лише членам сім’ї, вчителям, вихователям, близьким родичам та друзям сім’ї і все! Краще не повірити знайомому, ніж довіритися чужому. Все, що не є безпечним, є небезпечним!

Основні правила безпечної поведінки
1.Ніколи не розмовляти із незнайомими людьми. На всі запитання особистого характеру: «Як тебе звати?», «А батьки вдома?» не відповідати і швидко відійти.
2.На запитання загального характеру: «Це вулиця так-то?», «А зараз така-то година?», які передбачають стверджувальну відповідь: «Так»,- відповідати: «не знаю, запитайте у дорослих». Маніпулятивні шахрайські техніки починають діяти із моменту стверджувальної відповіді жертви, а тому невинне «Так» є особливо небезпечним.
3.Коли невідомі наполегливо вступають в розмову, голосно привернути увагу оточуючих фразами типу: «Не чіпайте мене!», «Люди, допоможіть!», кричати.
4.Нікуди не йти із незнайомими і навіть знайомими людьми без дозволу батьків.
5.Ходити лише за попередньо обговореним із батьками маршрутом. У разі зміни маршруту, часу перебування у певному місці – попередити батьків.
6.Звітувати батькам телефоном про прибуття до місця призначення. Якщо впродовж дня кілька місць відвідування, тоді треба звітувати з кожного останнього місця знаходження перед виїздом і звітувати після прибуття.
7.Не ходити малоосвіченими, «глухими» вулицями.
8.Уникати прогулянок у темну пору доби.
9.Не сідати і не наближатися до авто із відкритими дверцятами.
10.Не розмовляти з людьми із авто (справжній водій не стане питати у дитини).
11.Не повідомляти нікому код замка вхідних дверей та не впускати нікого у під’їзд.
12.Нікому не відкривати дверей квартири і не впускати в квартиру без дозволу батьків. Якщо дзвонять у двері, спитати: «Хто там?» і телефонувати батькам.
13.Домовтесь із дітьми про слова паролі (попередження про небезпеку, місце знаходження, присутність підозрілих людей і тд.)
14.Номера телефонів батьків записати в телефоні в контактах з літери «А» (А мама, А тато). Це дасть змогу швидко знайти та набрати потрібний номер. А також номери: 101,102, 103. (Як свідчить статистика не всі діти в екстремальній ситуації їх пам’ятають.)
15.Не виходити із транспорту за вимогою, чи проханням незнайомців. Привернути увагу оточуючих, водія. Не соромитись закричати при потребі.
16. Не беріть подарунки від незнайомих людей.
17.Не куштуйте їжу (цукерки, їжу, напитки), не вживайте таблетки, ліки, запропоновані незнайомцями.
18.Нікому не повідомляти жодної інформації про свою сім’ю, родичів, сусідів. Відповідь: «Не знаю, спитайте у них самі».

Наостанок, звертаємось до вас, шановні батьки!
Зрозумійте, що епідемію викрадення дітей неможливо побороти без вашої свідомої участі. Правоохоронні органи вступають в дію лише тоді, коли нещастя вже трапилося, а його завжди простіше попередити, ніж виправити. Прислухайтеся до своїх дітей, розповідайте їм про небезпеки, які чатують на них у реальному житті і вчіть робити висновки самостійно, адже ви далеко не завжди зможете бути поруч. Не бійтеся зайвий раз нагадати телефони екстренних служб і перепитати, чи знають вони, до кого звернутися у разі біди. Поясніть, що нема нічого страшного в тому, що вони попросять про допомогу оточуючих. Безпека – понад усе.

Зацікавленість статтею
[Всього: 1 Середня оцінка: 5]
Рекомендуємо також прочитати:
Теги відсутні