Шлях гідності та пам’яті, або восьма річниця Революції, що нас змінила

В ці дні виповнюється вісім років, як серце Києва – Майдан Незалежності запульсував не просто новою хвилею людського спротиву, а Революцією Гідності. Кілька сотень молодих людей під кінець листопада 2013 року в знак протесту на зухвалі дії влади Януковича, яка відмовилася підписувати документ про Асоціацію з ЄС, вийшли на Майдан.

Тоді мітингувальники ще не знали, що за кілька діб у столиці вже будуть сотні тисяч українців, а ще ворожі снайпери, до зубів озброєний «Беркут», барикади, наметове містечко, палаючі шини, невинна кров та перші жертви Небесної сотні. Єдиною зброєю українців в ці непрості дні стала віра та згуртованість, які допомогли подолати жорстоку владну агресію.

Якою запам’ятали Революцію гідності, ті, які її творили? Дрогобичани Орест Каракевич, секретар Дрогобицької міської ради та Андрій Ковч, заступник міського голови Дрогобича діляться спогадами про дні проведені на Майдані Незалежності.

Початок протистоянь

Для обох Майдан гідності розпочався із побиття студентів – такої зневаги до молоді пробачити не могли. Орест Каракевич згадує – бажання було лиш одне – якомога швидше їхати в Київ і допомогти хлопцям, підставити плече. В цей час Орест вчиться на медика, але на Майдані людей він не лікував. Каже: «Медиків тоді вистачало! Не вистачало воїнів, які їх могли б прикривати».

На Революції Гідності він провів усі найдраматичніші та найзапекліші дні боротьби: без зброї, з луком в руках, в будівельній касці, але непохитною вірою ішов на барикади, на передову, носив важкопоранених, прикривав собою побратимів і десятки разів був на міліметр від смерті.

В криваві дні Майдану Орест отримав поранення із дробовика в голову.

Пощастило, що дробина високо попала, кістку не пробила, просковзнувши під окістям й застряла в голові. Кров просто заливала очі!», – пригадує той драматичний день Орест.

За його словами – Майдан в ці пекельні дні лютневих протистоянь став символом незламності українського духу, духу взаємодопомоги і переродження української нації. Такими сильними та об’єднаними українці давно не були!

З крилами та луком за спиною

На Майдані Незалежності Орест Каракевич завоював собі славу «безстрашного лучника». Саме луком він захищав побратимів і захищався ним сам. Орест згадує – необхідний реманент для лука придбав в одному із супермаркетів перед поїздкою в Київ. Відтак прямісінько в поїзді, по дорозі в столицю, склав свій лук та зробив стріли до нього.

За його словами, запеклі бої на Майдані в двадцятих числах лютого велися практично всю ніч.

Пам’ятаю як перейшов на бік Інститутської, де навіть, не було нормальної барикади, хлопці просто стояли зі щитами. По дорозі туди я вистріляв майже всі стріли, які залишалися. Мені стало дивно чого біля мене вибухає дуже багато гранат і травматичні кулі постійно свистять над головою… коли переміщався з луком силовики світили по мені ліхтариками. Напевно, тому і світили, бо побачили лук», – розповідає Орест.

Лук, як зброю захисту, Орест обрав не випадково, бо стрільбою з лука захоплювався ще з дитинства. На жаль, свій легендарний лук дрогобичанин згодом втратив.

Коли закінчилися стріли – він мені заважав, я був дуже помітним із ним. Залишив його разом із речами в Михайлівському соборі. Дві доби не з’являвся туди і лук зник…», – розповідає Каракевич.

Із Майдану залишилася тільки куртка із намальованими крилами ангела.

За спогадами Андрія Ковча, Революція Гідності бере свій початок із Євромайдану. Українці вийшли на протест, бо не могли допустити зради загальнодержавним інтересам тодішньої влади, яка вирішила змінити курс розвитку держави.

На Майдан із друзями ми прибули ще 23 листопада. У ніч з 29 на 30 листопада ми поверталися з Києва додому, коли прибули дізналися, що в цей час відбувся напад на студентів. Рішення визріло само собою – вертаємось назад. На під’їздах до Києва, 1 грудня ми побачили обабіч дороги чоловіка із маленьким синьо-жовтим прапором в руках. Згодом, курсуючи цим шляхом, цих прапорів ставало все більше і більше. Це неймовірне відчуття того, що українці об’єдналися заради єдиної мети – бути вільними!, – резюмує Андрій Ковч.

За його словами, Революція Гідності безумовно зробила українську націю ще сильнішою.

Ми роками виборюємо свою свободу і волю. Нас роками намагаються роз’єднати. Такі Майдани є не даремними – вони зміцнюють наш дух, єднають Схід та Захід, вчергове доводять, що національні інтереси та віра в наше майбутнє – головні! Те що ми готові не здати жодного сантиметра нашої держави засвідчує і той факт, що який рік поспіль наші хлопці на Сході України, воюють з агресором та відстоюють нашу свободу, – підкреслює Андрій Ковч.

В холодні дні протистоянь – Революція Гідності – об’єднала в єдине ціле різні куточки України. Сотні дрогобичан в різний спосіб підтримували протестуючих побратимів на Майдані. Зокрема, в місті Котермака було сформовано волонтерський рух, який допомагав майданівцям – скеровував продуктові набори та необхідні ліки. На підтримку протестуючих в столицю їхало чимало дрогобицької молоді, представників різних політичних сил і просто свідомих громадян. Рятував в криваві дні Майдану життя поранених і Тарас Кучма, який надавав медичну допомогу в Будівлі Профспілок та безпосередньо на Майдані.

Дрогобичани, які пройшли драматичні події Революції Гідності кажуть – Майдан змінив не тільки їх, він в ці дні змінив українців, які зрозуміли – доля їхньої держави в їхніх руках. Єдине до чого закликають майданівці сьогодні – не зрадити інтереси Революції, не допустити реваншу проросійських сил в Україні та пам’ятати, якими жертвами далася наша свобода.

Фото з соцмереж