Подарунок від учасників клубу “Юний поліглот” бібліотеці-філіалу №1 Дрогобицької МЦБС

Книга перекладена з англійської мови на українську учасниками клубу “Юний поліглот” бібліотеки-філіалу №1 Дрогобицької МЦБС.

Подарунок для Тіа Рози

Автор Карен Т. Таха

Художник-ілюстратор Ді деРоза

Світлій пам’яті Френсіс Карвер,
тітоньки Френс
присвячується

“ЧЕРЕЗ, НАД, НАСКРІЗЬ І ТЯГНУТИ.  через, над, наскрізь і тягнути”, – повторяла в’яжучи Кармела. Веселка з червоної, оранжевої та золотої шерсті майже торкалась підлоги. Час від часу вона зупинялась, прислухаючись до шуму мотора татової машини. Він не повинен бачити, що вона в’яже

Гудіння мотора машини змусило її випустити з рук спиці та підбігти до вікна. Серед  сірих тіней листопаду вона помітила блискучий коричневий закритий автомобіль, що саме звертав у гараж сусіднього дому.

“Матусю, вона вже дома! Тіа Роза вже дома!” – закричала Кармела. Мама вибігаючи із спальні. Вона обійняла Кармелу. Вони обидві дивились, як спалахувало світло у вікнах, повертаючи знову до життя цей  акуратний будинок.

“Знаю, Кармело, ти дуже хочеш побачити Тіа Розу, але вона і Тіо Жуан повернулись з далекої дороги. Тіа Роза, очевидно, досить втомилась після двотижневого перебування в лікарні”

“Але, можна я її провідаю, матусю? – запитала Кармела.- Шаль для тата вже майже готовий. Вона обіцяла, що допоможе мені зробити тороки до нього, коли повернеться додому”. “Ні, Кармело. Не зараз”, – рішуче відповіла мама. – Тіа Роза повинна відпочити”. Вона латино погладила густе чорне волосся Кармели.

Кармела покрутила головою: “Але, матусю…!”

“Ні, Кармело!”

Кармела знала, що в даному випадку сперечатись не варто. Але це було не справедливо. Завтра вона піде до школи і не зможе побачити Тіа Розу аж до обіду.. Мама не розуміє її.

Насупивши брови, Кармела опуспилась на диван, піднявши срібну пряжу. Принаймі, вона встигне дов’язати більше шаля перед тим, як Тіа Роза побачить його завтра. Вона схилилась над в’язанням і почала знову: “Через, над, наскрізь і тягнути”. На кухні задзвонив телефон.

 

“Я відповім! – вигукнула Кармела, стрибаючи в коридор, – Алло?” – її темні оченята заблистіли від радості. – Тіа Розо, Ви повинні побачити шаль, який я вяжу для тата. Він вже майже готовий… Невже! Для мене! Чудово!  Я зараз буду”.

 

Телефон цокнув, коли Кармела повісила трубку: “Матусю, Тіа Роза хоче побачити шаль. Вона навіть привезла сюрприз для мене!”

Мама Кармели тільни похитала головою: “Тіа Роза – неймовірна жінка”.

Кармела поклала яскраву шерсть у свою шкільну сумку. “Я збираюсь зробити сюрприз для Тіа Рози після того, як закінчу в’язати татові шаль!” – вигукнула вона, вибігаючи.

Вона побігла через подвір’я до вхідних дверей Тіа Рози. Двері відчинив Тіо Жуан. Він став ще вищим і ще худішим, ніж вона його пам’ятала,  очі в нього були сумні.

Тіо Жуан був настільки високим, наскільки Тіа Роза була низенькою, Він був настільки худим, наскільки Тіа Роза була повненькою. І він настільки добре вмів слухати, наскільки добре Тіа Роза вміла говорити.

“Привіт, Кармеліто,- сказав він, нахиляючись, щоб поцілувати її в щічку. Він повів її вниз у хол.- Тіа Роза зараз у ліжку. Вона втомлена, але хоче побачити свою улюблену сусідку”.

Тіа Роза в ліжку! За свої  вісім років Кармела ніколи ще не бачила, щоб Тіа Роза хворіла. Затамувавши подих, вона заглянула в спальню. Кругле обличчя Тіа Рози розцвіло в посмішці, коли вона побачила Кармелу.

“Кармело, підійди і обійми мене!”

В обіймах Тіа Рози Кармела завжди відчувала безпеку і тепло, Тіа Роза була наче м’яка подушка, що пахла милом і пудрою, а інколи і солодким печивом.

Зараз це був інший запах. Кармелі той запах нагадав стоматологічний кабінет.

“Кармело, мені бракувало тебе! – сказала Тіа Роза. – Давай подивимось, що ти вже зв’язала”.

Кармела простягнула їй шаль.Тіа Роза посміхнулась. “Твій тато буде з гордістю носити такимй чудовий шаль, –  сказала вона. – Завтра я тобі покажу, як зробити до нього тороки і почну в’язати рожеву ковдрочку для своєї внучки!”

Кармела засміялась: “Звідки Ви знаєте, що жінка Пепе народить дівчинку?” Пепе був найстарший із шести синів Тіа Рози.

 

“Тому, – сказала усміхаючись Тіа Роза, – що кожен хто має шестеро синів і не має жодної доньки заслужив на внучку!”

 

“Тіа Роза, а що, якщо це буде хлопчик? Невже Ви не будете любити його так само?”

 

“Звичайно, що буду любити так само”, –  засміялась Тіа Роза.

 

Кармела знала, що Тіа Роза буде любити немовля, хлопчика, чи дівчинку, але вона схрестила пальці, також загадавши, щоб то була дівчинка.

 

“А зараз – сюрприз! – сказала Тіа Роза. Вона простягнула маленьку біленьку коробочку.- Ану, глянь, що там всередині”.

 

Кармела повільно розкрила коробочку. Білосніжний бавовняний м’ячик лежав всередині. Коли вона потягла бавовну, іі пальчики  доторкнулись до чогось твердого і дуже маленького. Вона почула “дзень” ланцюжка, піднявши сюрприз із бавовни. У руках Кармели опинилась крихітна срібна троянда (роза)  на гарненькому ланцюжку.

 

“О, Тіа Розо! Яка краса!” – вигукнула Кармела.

“Роза для того, щоб ти пам’ятала свою стареньку Тіа Розу”, – сказала вона.

“Як можу я забути Вас, Тіа Розо? – спитала Кармела. – Ви ж тут, поруч!”

Перед тим, як піти додому, Кармела повісила розу на шию. Вона пообіцяла, що прийде наступного дня після школи.

Кармела повернулась наступного дня і ще наступного дня і кожного дня впродовх цілого тижня. Тіа Роза постійно була у своїй кімнаті і Тіо Жуан присунув до ліжка крісло для Кармели. Обидві подруги разом працювали над своїми подарунками.

“Чому Тіа Роза постійно в ліхку?” – спитала Кармела свого тата одного разу за сніданком.

Її тато на якийсь час відвів погляд кудись в бік. Потім він взяв руку Кармели у свої руки.. “Тіа Роза дуже хвора, Кармело. Лікарі не думають, що їй стане краще”, – пояснив він.

Але, татку,- сказала Кармела. – Я була хвора багато разів. Пригадай, як Тіа Роза залишалась зі мною, коли Ви з матусею мали йти по справах?”

“Так, відповів її тато. – Але Тіа Роза…”

Кожного дня Карсела працювала нод шалем для свого тата. Як виявилось, тороки було зробити найлегше..З допомогою Тіа Рози вона повинна була завершити шаль ще задовго до Різдва.

Тіа Роза працювала над рожевою дитячою ковдрочкою, але спиці не буди такими моторними та впривними в її впевнених коричневих пальцях, як це бувало раніше. Кармела дражнила її: “Тіа Розо, Ви в’яжете повільно, бо Ви ще зможете поміняти пряжу, коли дитина народиться?”

“Ні, ні, – відповідала Тіа Роза з посмішкою. – Дитина точно буде дівчинкою. Нам потрібні дівчатка в цій сім’ї. Ти ж єдина, кого я маю!”

Інколи Тіа Роза засинала із спицями в руках.

Тоді Кармела обережно клала спиціі і пряжу в велику зелену торбину Тіа Рози для в’язпння, і тихенько навшпиньках виходила з кімнати.

 

Найбільше Кармела любила суботи та неділі, бо тоді вона могла проводити більше часу з Тіа Розою. Матуся завжди давала їй тарілку печива, а Тіо Жуан робив для них гарячий шоколад.

 

Вранці однієї суботи Кармела постукала у двері, але Тіо Жуан не відчинив. Кармела побігли до гаража і зазирнула у вікно. Коричнева автівка зникла.

 

Вона повернулась додому і зателефонувала Тіа Розі. Телефон дзвонив і дзвонив. Кармела спустилась в підвал. ЇЇ мама втирала барвник у м’ясисту лаковану деревину старої парти.

“Тіа Рози нема дома”,  –  Сказала сумно Кармела.

ЇЇ мама відірвала погляд від роботи

“Здається, я чула шум машини вночі, – сказала її мама. – Тіо Жуан зателефонував би нам, якщо…”

Саме тоді наверху задзвонив телефон. Кармела почула за дверима на першому поверсі шум кроків, то її тато йшов до телефону.

Один момент і кроки тихо  наближались до дверей підвалу. Тато Кармели повільно спускався сходами. Кармела здригнулась, побачивши його обличчя. Він підійшов до Кармели і її мами і міцно обійняв їх. “Тіа  Рози вже нема, – прошепотів він. – Вона померла сьогодні вранці”.

 

Ні, татові слова не можуть бути правдою. Кармела не повірила в це. Тіа Роза повернеться. Вона завжди поверталась раніше.

“Це не правда!” – закричала Кармела. вирвалась із обіймів мами і тата, і помчала вверх сходами. Вона вибігла із вхідних дверей і побігла через подвір’я до будинку Тіа Рози. Вона тиснула кнопку дзвінка знову і знову.. Вона гримала у мовчазні двері доки її кулачки не почали боліти.. Накінець вона опустилась на сходи.

 

Потім прийшов її тато. М’якеньким носовичком він витер сльози з її обличчя. Тоді вони повільно пішли додому.

 

Наступні дні були довгі для Кармели. Вона була самотня. Її не турбувало, що вже дов’язаний шаль її татка лежав захований у її шафу, яскравий і гарний. Вона не хотіла його бачити. Вона взагалі більше не хотіла брати до рук прохолодних спиць.

 

Білий будинок по сусідстві кишів людьми, що входили і виходили. Кармела відносила туди їжу, яку готували її батьки, але швидко поверталась додому. Вона не хотіла бачити Тіо Жуана. Бачачи Тіо Жуана, вона ще гостріше відчувала втрату Тіа Рози.

 

Одного разу вона сказала своїй мамі: “Тіа Роза померла, а я їй так нічого і не подарувала, матусю. Вона пекла мені смачні печенька і вчила мене в’язати, і приносила мені сюрпризи. я так хотіла зробити якийсь сюрприз для неї. А зараз вже занадто пізно”.

 

“Кармело, Тіа Роза не хотіла, щоб її доброта поверталась до неї.. Вона це робила просто так, – сказала її мама. – Ця часточка Тіа Рози ніколи не вмре Вона завжди буде з нами”.

 

“Але я хотіла подарувати їй щось!” – вигукнула Кармела. – Саме Тіа Розі. Щоб показати їй, що я  дуже люблю її!”

 

“Вона це знала, Кармело: кожна усмішка і обійми, і візит говорили їй, що ти її любиш,- сказала їй мама. – А зараз саме Тіо Жуан потребує нашої любові”.

“Я знаю, – тихо відповіла Кармела, – але так важко, матусю, мені настільки важко без Тіа Рози”.

Одного вечора мама Кармели запросила Тіо Жуана на вечерю. Кармела зустрілась з ним біля дверей. Цього разу Кармела не відвернулась, побачивши його очі, замість цього вона міцно обійняла його.

Вперше за цей тиждень, Тіо Жуан усміхнувся: “Кармеліто, завтра ти повинна прийти до нас. Я б хотів, щоб ти познайомилась з моєю новою внучкою. Її батьки назвали її Розіта, маленька Роза на честь її бабусі”.

 

Кармеліта глянула вниз на свій кулон з розою, щоб Тіа Жуан не зміг побачити слїз в її очах. Тіа Роза знала, що немовля буда дівчинкою. Потім Кармела згадала про недов’язану ковдрочку. “Зараз я знаю, що я зможу подарувати!” – сказала Вона.

 

Після обіду Тіо Жуан пішов назад до свого білого будинку. За кілька хвилин він повернувся з великою торбиною для в’язання Тіа Рози. Дуже обережно Кармела витягла наполовину дов’язану ковдрочку і набрала м’яку рожеву пряжу навколо спиці.

“Навколо, над, через і потягнути. Навколо, над, через і потягнути”. Кармела усміхнулась. Накінець то вона мала подарунок для Тіа Рози.

Про автора

КАРЕН  Т. ТАХА  є спеціалістом із бібліотечних медіа  в Спрингдейл, Арканзас. Вона має два ступені магістра: один по іспанській мові і один по навчальних ресурсах.

Міс Таха опублікувала кілька оповідань. “Подарунок для Тіа Рози ” був її першим романом.

Міс Таха любила подорожувати. Жила вона в Іспанії, Єгипті та Мексиці. Вона разом із сім’єю навіть один рік жила в Кувейті.

Про художника-ілюстратора

ДІ ДЕРОЗА ілюструвала багато книг для юних читачів. Вона жила в Сіракузах у Нью Йорку.

Запрошуємо до бібліотеки, Книга чекає на Вас.