Читальня «Просвіти» на Лішнянському передмістю Дрогобича у документах із фондової збірки музею «Дрогобиччина»

8 Травня 14:25
 
 
      Продовжую знайомити поціновувачів локальної історії з документами, які не так давно надійшли до фондів музею, з діяльністю дрогобицького товариства «Просвіта», а саме –  читальні на Лішнянському передмісті у ІІ чверті минулого століття.
   В музеї зберігається немало оригінальних матеріалів з історії товариства. Проте запропоновані  для  ознайомлення є особливими, бо йдеться про існуючий до сьогодні будинок біля церкви Різдва Богородиці на перетині вулиць Івана Франка і Побук, в якому діяла читальня «Просвіти» (свідчить пам’ятна таблиця) до ІІ Світової війни.
       Одним із найважливіших в цих документах є умова найму, датована 10.03.1925 роком, що була укладена між парохіяльним комітетом греко-католицької церкви Пречистої Діви, який представляли о.Теофілій Кушнір, власники реальності – Іван  Гриник і Теофілій Павлишак та виділом читальні «Просвіти» на Лішнянськім передмістю, представлений Володимиром Михайлівським (син Івана), Яковом  Коссаком (голова), Василем Митчином, Іваном Михайлівським, Осипом Татарським і Теодором Пагутою (власники реальності у Дрогобичі). Дана угода стосувалася недобудованого церковного будинку, так званого «льокалю»,  під потреби читальні. Його винаймали  на 25 років (до 10.03.1950 р.) з річним чиншом в сумі 30 золотих польських, де і планувалось проведення сходин, театральних вистав, забав тощо.
       Цій угоді передувала інша, від 31.08.1924 р., зареєстрована 2.09.1924 р. у канцелярії Суду повітового, за якою цей недобудований церковний будинок на парафіяльній парцелі, що сусідує з церквою Пречистої Діви, церковний комітет віддав у найм Павлові і Катерині Михацям, купцям, які зобовʼязувалися добудувати його і господарські приміщення. Детально було розписано про розміри будівель, використання матеріалів, встановлення загорожі та закладення саду. За це, згідно нової умови від 10.03.1925 р., «Просвіта» дозволила пп. Михацям провадити крамницю читальні упродовж 10-ти років до 1935 р., не сплачуючи чинш.
    Упродовж усього часу найму виділ читальні для потреб церковного комітету зобовʼязувався надавати кімнату на церковні або громадські збори, за винятком тих днів, коли будуть відбуватися заходи читальні. Одна кімната будинку мала бути відпущена на помешкання для сторожа церкви Пречистої Діви, а господарський будинок, де знаходились возівня і стайня залишався у спільному користуванні. Також в умові найму прописано, що ви наймачі зобовʼязані погашувати всі податки, звʼязані з наймом, а ще убезпечити церковний будинок від вогню. До даної угоди є додаток «Розвʼязання умови, заключеної дня 10.03.1925 р.», три пункти якого конкретизують зобовʼязання обох сторін.
      Конкретні відомості про діяльність цієї  читальні на Лішнянському передмістю Дрогобича відзначені у Бюлетнях філії «Просвіти» у Дрогобичі за 1933-1934 рр. Наприклад, у хроніці за травень 1934 р. читаємо про «спільне свячене» (святкування Пасхи), за червень і липень т. р.: 21.06 – день вишивки, 28.06 – курс переплетництва книжок (провів Мирослав Камінський), 2.07 – реферат «Життя в Америці» (виголосив Мирослав Куйдич), 22.07 – вистава «Капраль Тимко» на виїзді у Брониці, а 29.07 – у себе. У серпні відбулася вистава «Хмара», у жовтні – вистава «Три герби». Хроніка за листопад 1934 р. інформує про ведення осіннього дитячого садочка (26 дітей, вчителька Олеся Гриник), а також курсу вишивки у серпні-жовтні (вела Мирослава Камінська), що закінчився виставкою 17-18 листопада, яку оглянуло 150 осіб. 21 листопада відбувся звіт «Значіння Просвіти» (д-р Степан Витвицький), а 26.11 зачитано реферат «Культурна людина» (А. Камінський). За грудень 1934 р. вказано, що були виголошені реферати: «Географія України», «Козаччина» (Мирослав Куйдич), «О нікотині» (Наталка Крайчик), проведено голосні читання головою Амброзієм Камінським, здійснено театральні постановки «Безталанна», «Гостина св. Миколая».
       Діяльність осередків «Просвіти» була  важливою і просто необхідною упродовж усього часу її існування. А завершальні слова святочної промови, виголошеної головою д-ром Степаном Витвицьким на 30-літньому ювілеї філії «Просвіти» у Дрогобичі (1933 р.), є актуальними донині і можуть слугувати дороговказом для нинішніх просвітян:
«Дальшим виснувком того осягу просвітянської праці є – виховання українського громадянина, який зумів би жертвувати своїм особистим інтересом для загального, народнього добра. Треба підчеркнути, що те саме відречення виявляє кожний український громадянин, а зокрема наші селянські освітні робітники чимраз більше й з тих осягів найбільше радіє «Просвіта», бо змисл життя Нації є для кожного з нас стати ліпшим і духово багатим, та створити для досягнення тої ціли необхідні умови. А ті кращі умови добуваються не дужими руками, а світлим умом і великим серцем. Напевно прийде час,який вимагатиме від кожного з нас найкращих виявів ума і найвищих поривів серця. Щоби їх підготовити, присвятить наша Філія «Просвіти» у своїй дальшій праці ще більше безупинного труду й щирого зусилля».
      Д-р Степан Витвицький – визначний український політичний  і громадський діяч, адвокат, Президент УНР в екзилі.
           Матеріал подано наближено до текстів оригіналів.
                                                                                           Підготувала: зав.фондами О. Соловка.
Чат-бот Гаряча лінія