Я працюю на полонині

Вівчарі вже вигнали отари у гори. Кажуть, літування – непоганий спосіб заробити.
Після дня святого Юрія, яке відзначають 6 травня, у карпатських селах виряджають отари на полонини. Там вівці разом із чабанами живуть аж до осені.
“Мальовнича полонина для мене – немов рідний дім. У Карпатах знаю кожну стежину, – каже Василь Фурдь, за плечима якого – понад 35 років чабанського стажу. – Маю 600 овець. Самотужки з такою отарою впоратися важко: слід за вівцями дивитися, доїти їх, сир готувати… Потрібна підмога”.
А чимало селян тільки й раді роботі на полонинах – звісно, не безплатній. Михайло Цимбота із Закарпаття ватажить у горах уже другий рік. Власник овець платить щомісяця по 6 тисяч. А після завершення літування ще йдає велику діжку сиру.
“Професія чабана для мене не нова: ще школярем я допомагав дідусеві ватажити, – каже пан Михайло. – Робота цікава, хоч і ризикована. Вівця може заблукати або ж її може
вполювати вовк чи інша дика тварина. А відповідальність за кожну вівцю – саме на чабані. Тож потрібно бути дуже пильним, аби вберегти кожну тваринку”.
Робочий день вівчарів розпочинається на світанку.
“Овець треба доїти тричі на день, – каже Василь Субота, мешканець Закарпаття. – Щодня готуємо сир. Робота виснажлива. За одне літування в горах я схуд на десять кілограмів. Зате за чотири місяці заробив 15 тисяч гривень. Ще й бринзи заклали приблизно 150 трилітрових банок. Більшу частину продав туристам. А ще на полонині назбирав цілющих трав. Дружина наробила з дикоросів сумішей для лікувальних чаїв – їх також розкупили туристи. Загалом мали прибутків приблизно 35 тисяч гривень”.
Еліна САВИЦЬКА
Газета “Експрес” №19 (9762) 10-17.05.2018

Зацікавленість статтею
[Всього: 0 Середня оцінка: 0]
Рекомендуємо також прочитати: