Допоки є Шевченка мова, то доти Україна є!

Учні 2-Б класу ЗОШ І-  ІІІ ступенів №15 мали змогу заглибитись у світ української мови. Класний керівник Крупач Леся Романівна провела виховну годину, присвячену дню української писемності та мови «Допоки є Шевченка мова, то доти Україна є!» яка була спрямована на розширення знань учнів про мову, формування шанобливого ставлення до мови. Тому  другокласники  із задоволенням познайомились з мовними цікавинками.

Першим до нас приходить слово… З колисковою материнською піснею, тихою бабусиною казкою. Світ — мов казка.  І пізнаємо ми його за допомогою слова.

За допомогою слова відкриваємо таємничість і складність  наук: української мови та літератури, математики, історії, природознавства, біології, фізики.  Словесність — початок усіх наук. Вона джерело, звідки починається струмок, який ширшає, набирає сили і розливається могутньою рікою. Адже, слово до слова — зложиться мова!

На цьому відкритому заході діти поринули у віртуальну подорож в історичне минуле, де зустрілися із прадідами нашими – славним Нестором-Літописцем, завдяки якому більше можемо дізнатись про нашу славну державу, незабутніми Кирилом і Мефодієм – братами-засновниками нашого письма, основоположником сучасної української літературної мови, Тарасом Григоровичем Шевченком.

Презентація, яку представила Крупач Л.Р.  допомогла змалювати в дитячій уяві історичний процес становлення нашої державної мови.

Школярі декламували вірші про рідну мову, пригадали  алфавіт.  А чи старанно вивчають учні 2-Б класу українську мову допомогли перевірити  конкурс «Встав загублену букву»  та  гра «Торгові ряди».

Зворушливо прозвучали слова вчителя:

– Пам’ятайте! Мовні обов’язки написані для нас, українців. У кожного народу є своя мова. «І чужому научайтесь, і свого не цурайтесь», – закликав нас великий Кобзар Тарас Григорович Шевченко.

Споконвіку в держави, у нації

Стало добрим законом, панове:

Жить не може людина у Франції

І не знати французької мови.

В кожній мові – квітіння конвалії,

Гуркіт грому і гомін діброви.

Жить не може людина в Італії

І не знать італійської мови.

Жить не може в Норвегії, Швеції,

У Румунії, коло Молдови,

У Німеччині, в Польщі, у Греції

І не знати державної мови.

Тож думки пропливають, як тіні,

В далину, в безгоміння Дніпрове:

Ні! Не можемо жить в Україні

І не знати вкраїнської мови.

Мова – це великий дар природи, який людина розвиває і вдосконалює протягом тисячоліть. А мова, в свою чергу, розвиває і вдосконалює людину.

Ми пишаємося тим, що є носіями такої красивої, мелодійної мови. Поети називають її золотою, солов’їною, порівнюють з дорогими діамантами. І саме від нас із вами залежить подальша доля рідної мови. Ми мусимо навчитися поважати мову, намагатися розвивати і вдосконалювати власне мовлення. утверджувати державний статус української мови, підносити її престиж. Любімо свою мову, свій милий край, свою Україну.

Поки буде жити українська мова, буде існувати українська нація, бо мова – дух народу!

Читайте також: